Постанова Верховного Суду України від 28.10.2014 у справі № 21-320а14

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника позивача – Шила О.В.,

представника відповідача та Державної фіскальної служби України – Павловича Д.М., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Шосткинське підприємство «Харківенергоремонт» (далі – Товариство)

до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (далі – ДПІ)

про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2009 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 1 грудня 2009 року № 0000802347/0, яким йому визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 2 900 704 грн, в тому числі штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 450 352 грн.

Таке рішення відповідач прийняв на підставі акта від 17 листопада 2009 року № 1421/2300/34113412 про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2008 року по 30 червня 2009 року, в ході якої виявлено, зокрема, порушення Товариством підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 (з урахуванням вимог підпунктів 1.22.1, 1.22.2 пункту 1.22 статті 1), підпункту 5.2.10 пункту 5.2 статті 5, пункту 6.1 статті 6, підпункту 8.7.1 пункту 8.7, підпункту 8.8.1 пункту 8.8 статті 8 та підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 334/94-ВР), внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2008 рік на суму 3 070 792 грн та занижено податок на прибуток за згаданий період на загальну суму 1 450 352 грн.

До зазначеного порушення, на думку податкового органу, призвело те, що Товариство при розрахунку відповідно до підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону № 334/94-ВР 10 % ліміту витрат на поліпшення основних фондів, які можуть бути віднесені до валових витрат, врахувало до сукупної балансової вартості основних фондів балансову вартість орендованих основних фондів (цілісного майнового комплексу) та нараховувало амортизаційні відрахування виходячи із балансової вартості власних та орендованих основних засобів.

На обґрунтування позову позивач зазначив, що за договором оренди відповідно до Закону України від 10 квітня 1992 року № 2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 2269-ХІІ) рішенням Шосткінської міської ради від 23 червня 2006 року «Про оренду цілісного майнового комплексу по виробництву, транспортуванню тепла та електроенергії» Товариству було надано в тимчасове платне користування цілісний майновий комплекс по виробництву, транспортуванню тепла та електроенергії з метою надання послуг населенню. Відповідно до пункту 1.4 договору оренди орендар приєднує до свого майна орендоване майно в установленому порядку, яке включається до балансу орендаря з зазначенням, що це майно є орендованим. Тому Товариство вважає, що суми амортизаційних відрахувань за вказаними основними фондами та нематеріальними активами мають визначатися та нараховуватися відповідно до пункту 8.3 статті 8 Закону № 334/94-ВР.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 23 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року, позов задовольнив.

Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з того, що амортизація основних фондів та матеріальних активів, які входять до складу орендованого цілісного комплексу, є ідентичною амортизації власних основних засобів, а отже, суми амортизаційних відрахувань по таких основних фондах необхідно нараховувати згідно з вимогами пункту 8.3 статті 8 Закону № 334/94-ВР. Тому при розрахунку 10 % валовитратного ліміту Товариство правомірно враховує балансову вартість орендованих об'єктів, а саме цілісного майнового комплексу, на підставі підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону № 334/94-ВР.

Вищий адміністративний суд України постановою від 11 березня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позову відмовив.

У своєму рішенні суд касаційної інстанції дійшов висновку, що за правилами підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону № 334/94-ВР платник податку має право віднести до валових витрат у поточному році витрати на ремонт орендованого об'єкта основних фондів, що не перевищують суму в розмірі 10 % балансової вартості саме власних основних фондів станом на початок звітного періоду, тобто без урахування до такої вартості орендованого майнового комплексу.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Товариство, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом положень Закону № 334/94-ВР, а саме незастосування при розгляді справи пункту 8.3 статті 8 зазначеного Закону, просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 11 березня 2014 року.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2013 року (№ К-49595/09), в якій суд касаційної інстанції з огляду на положення пункту 3 статті 23 Закону № 2269-ХІІ зазначив, що суми амортизаційних відрахувань за орендованими основними фондами мають визначатися та нараховуватися відповідно до пункту 8.3 статті 8 Закону № 334/94-ВР.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 8.3, підпункту 8.7.1 пункту 8.7, статті 8 Закону № 334/94-ВР та статті 23 Закону № 2269-ХІІ при вирішенні питання щодо правомірності включення платником податку на прибуток до сукупної балансової вартості основних фондів при нарахуванні амортизаційних відрахувань та при розрахунку 10 % ліміту витрат на поліпшення основних фондів, які можуть бути віднесені до валових витрат, балансової вартості орендованих основних фондів комунальної власності (цілісного майнового комплексу).

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Абзацом першим пункту 1.18 статті 1 Закону № 334/94-ВР у редакції Закону України від 24 грудня 2002 року № 349-IV лізингову (орендну) операцію визначено як господарську операцію фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк. При цьому зазначеною нормою передбачено, що операції з лізингу (оренди) цілісних майнових комплексів державних підприємств регулюються відповідним законодавством.

Таким законодавчим актом є Закон № 2269-ХІІ, за правилами частини третьої статті 23 якого амортизаційні відрахування на основні фонди і нематеріальні активи у складі орендованих цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів нараховує та залишає у своєму розпорядженні орендар, який використовує їх на відновлення орендованих основних фондів. Право власності на майно, придбане орендарем за рахунок амортизаційних відрахувань, належить власнику орендованого майна (державі), якщо інше не передбачено договором оренди.

Суди встановили, що за умовами договору оренди цілісного майнового комплексу по виробництву, транспортуванню тепла та електроенергії, укладеного Товариством і Шосткинською міською радою 2 лютого 2007 року, орендар приєднує до свого майна орендоване майно в установленому порядку, яке включається до балансу орендаря з зазначенням, що це майно є орендованим (пункт 1.4); амортизаційні відрахування на орендоване майно нараховує та залишає у своєму розпорядженні і використовуються на повне відновлення орендованих основних фондів (пункт 4.1).

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що амортизація основних фондів та нематеріальних активів, які входять до складу орендованого цілісного майнового комплексу державного підприємства, є ідентичною амортизації власних основних фондів, а тому суми амортизаційних відрахувань за зазначеними основними фондами та нематеріальними активами мають визначатися та нараховуватися відповідно до вимог пункту 8.3 статті 8 Закону № 334/94-ВР. Балансова вартість такого цілісного майнового комплексу включається до сукупної балансової вартості основних фондів орендаря, зокрема, при розрахунку 10 % ліміту витрат на поліпшення основних фондів, які згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону № 334/94-ВР можуть бути віднесені до валових.

Про правильність такого висновку свідчить і подальше вдосконалення законодавцем правового регулювання спірних відносин шляхом відображення у Податковому кодексі України правила, за яким амортизації підлягають, зокрема, витрати на придбання основних засобів (пункт 144.1 статті 144), при цьому до придбання прирівнюються операції з отримання основних засобів у разі отримання їх в оренду у складі цілісного майнового комплексу відповідно до Закону № 2269-ХІІ (підпункт 146.17.2 пункту 146.17 статті 146).

Крім того, зважаючи на численні листи як податкових, так і інших органів державної влади, які містять протилежні роз'яснення платникам податків щодо застосування норм законів № 334/94-ВР та № 2269-ХІІ при амортизації орендованих основних фондів та витрат, пов'язаних із їх поліпшенням, не можна залишити поза увагою закріплену у підпункті 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на час виникнення спірних відносин) вказівку закону на необхідність прийняття рішення на користь саме платника податків у разі виникнення конфлікту інтересів.

Таким чином, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про правомірність оскаржуваного рішення ДПІ не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому постанова Вищого адміністративного суду України від 11 березня 2014 року відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасуванню, постанова Сумського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року – залишенню в силі.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Шосткинське підприємство «Харківенергоремонт» задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 11 березня 2014 року скасувати, постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.І. Гриців, М.Б. Гусак, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, О.Б. Прокопенко, О.О. Терлецький

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
28.10.2014
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-320а14
Резолютивна частина
Заяву платника задовольнити. Постанову Вищого адміністративного суду України скасовано, постанову окружного адміністративного суду від  та ухвалу апеляційного адміністративного суду залишено в силі.
Подальше оскарження
Постанова Верховного суду України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію