Постанова Верховного Суду України від 28.04.2015 у справі № 21-182а15

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом Департаменту економіки, підприємництва та управління комунальним майном Тернопільської міської ради (далі – Департамент)

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (далі – ОДПІ), за участю прокуратури м. Тернополя,

про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У липні 2010 року Департамент звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 22 квітня 2010 року № 0000712304/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) та застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 1 995 662 грн.

Оскаржуване рішення ОДПІ прийняла на підставі акта від 8 квітня 2010 року про результати перевірки Департаменту з питань правильності нарахування та сплати ПДВ за період із 6 листопада 2008 року по 31 травня 2009 року, в ході якої виявлено порушення позивачем пункту 1.4 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 та пункту 4.1 статті 4 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 168/97-ВР).

До зазначеного порушення призвело неправомірне, на думку податкового органу, ненарахування Департаментом ПДВ на вартість орендної плати при здаванні в оперативну оренду комунального майна.

На обґрунтування позову Департамент послався на те, що він є органом, уповноваженим укладати договори оренди, а не орендодавцем майна комунальної власності. В договорах оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності, позивач виступає як уповноважений орган щодо укладення договорів оренди. Крім того, ОДПІ залишила поза увагою положення підпункту 3.2.2 пункту 3.2 статті 3 Закону № 168/97-ВР, згідно з яким позивач не є об'єктом оподаткування операцій з передачі майна у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг.

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 27 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2013 року, в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 листопада 2014 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом пункту 1.4 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2014 року та ухвалити нове рішення – про задоволення позову.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 квітня 2013 року (№ К-44972/09).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на нижченаведене.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про правомірність рішення податкового органу щодо визначення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ з огляду на те, що операції з оплати вартості послуг за договорами оренди комунального майна є об'єктом оподаткування ПДВ, а тому Департамент як уповноважений орендодавець і управлінець майном на підставі делегованих повноважень неправомірно виставляв рахунки орендарям комунальної власності без нарахування ПДВ.

У судовому рішенні, на яке посилається заявник, обґрунтовуючи наявність неоднакового правозастосування, касаційний суд дійшов висновку про неправомірність донарахування позивачу податкового зобов'язання з ПДВ, оскільки управління майна комунальної власності Сумської міської ради відчужувало та передавало в оренду майно, яке не є об'єктом його власності, на підставі відповідних рішень міської ради, виконуючи делеговані повноваження. Водночас суди встановили, що позивач укладав договори оренди та купівлі-продажу комунального майна із визначенням сум ПДВ, які перераховувалися орендарями та власниками об'єктів нерухомості до Державного бюджету України.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.І. Гриців, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, О.Б. Прокопенко, І.Л. Самсін, О.О. Терлецький

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
28.04.2015
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-182а15
Резолютивна частина
У задоволені заяви платника податків відмолено.
Подальше оскарження
Це рішення Верховного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію