Постанова Верховного суду України від 27.05.2014 у справі № 21-163а14
Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) (далі - Промінвестбанк)

до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - ГУ ПФУ; ПФУ відповідно), управління ПФУ в Зарічному районі м. Суми (далі - управління ПФУ)

про скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У березні 2009 року Промінвестбанк звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати нечинним та скасувати рішення управління ПФУ від 26 листопада 2008 року № 888; визнати нечинним та скасувати рішення ГУ ПФУ від 22 грудня 2008 року № 15119/07-15.

На обґрунтування позовних вимог Промінвестбанк послався на те, що в Законі України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-ІV) відсутні норми, які б зобов'язували установи банків здійснювати перевірку правильності нарахування (обчислення) страхувальником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Обов'язок банківської установи полягає у проведенні видачі (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до закону нараховуються страхові внески, лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. Проте управління ПФУ та ГУ ПФУ необґрунтовано прийняли спірні рішення.

Суди встановили, що за результатами проведеної управлінням ПФУ перевірки правильності та повноти нарахування, своєчасності сплати внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування приватного виробничо-комерційного підприємства «Рубін» (далі - Підприємство) складено акт від 13 листопада 2008 року № 185/3-19.

В акті зазначено, що на порушення вимог частини дванадцятої статті 20 Закону № 1058-ІV видача коштів на виплату заробітної плати філією Промінвестбанку в м. Суми проводилась без одночасного перерахування відповідних сум страхових внесків або із частковим перерахуванням.

За період, що перевірявся, зазначена філія Промінвестбанку видала коштів готівкою на виплату заробітної плати для Підприємства в розмірі 72 000 грн, на які нараховуються страхові внески. Відповідна сума страхових внесків, що підлягала сплаті одночасно з одержанням заробітної плати, складала 22 824 грн, тоді як страхувальник подав платіжні доручення на суму 8465 грн, оскільки сума своєчасно не сплачених страхових внесків з урахуванням переплати складає 14 359 грн, тому управління ПФУ рішенням від 26 листопада 2008 року № 888 застосувало відносно Промінвестбанку штрафні санкції у раніше вказаній сумі.

Зазначене рішення було оскаржено позивачем до ГУ ПФУ. Рішенням ГУ ПФУ від 22 грудня 2008 року № 15119/07-15 скаргу Промінвестбанку визнано такою, що задоволенню не підлягає, а рішення управління ПФУ залишено без змін.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 23 липня 2009 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2010 року, позов задовольнив - скасував спірні рішення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 березня 2014 року рішення судів першої й апеляційної інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2014 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ГУ ПФУ зазначає, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення частини дванадцятої статті 20 та пункту 2 частини десятої статті 106 Закону № 1058-ІV. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції від 19 грудня 2013 року (справа № К/9991/45967/11) по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення частини дванадцятої статті 20 Закону № 1058-ІV.

У справі, рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що аналіз частини дванадцятої статті 20 та пункту 2 частини десятої статті 106 Закону № 1058-ІV дає підстави вважати, що на банки покладено обов'язок перевіряти повноту сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування при прийнятті ними платіжних доручень на видачу заробітної плати. Крім того, суд відхиляє посилання на абзац четвертий пункту 3.9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Інструкція), згідно з яким банк не перевіряє правильність нарахування (обчислення) платежів, утриманих із заробітної плати/ доходу і нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету та зборів/страхових внесків до державних цільових фондів, оскільки Інструкція є підзаконним нормативно-правовим актом, а отже, має меншу юридичну силу по відношенню до Закону № 1058-ІV та не може йому суперечити.

Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов іншого висновку та зазначив в оскаржуваній ухвалі, що при перерахуванні страхових внесків до ПФУ платником є особа, яка сплачує зазначені внески. У зазначеному випадку це Підприємство, і саме на нього законом покладається відповідальність за повноту і правильність платіжної операції. Промінвестбанк у цьому випадку лише виконує функції платіжної установи, яка здійснює переказ коштів з рахунку платника на рахунок одержувача і не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення, оформленого клієнтом, а також за повноту і своєчасність сплати клієнтом податків, зборів/страхових внесків до державних цільових фондів. Відповідальність за правильність нарахування (обчислення) цих платежів несе платник.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до абзацу другого частини дванадцятої статті 20 Закону № 1058-IV установи банків приймають від страхувальників платіжні доручення та інші платіжні документи на видачу (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. У разі невиконання банками цієї вимоги вони за рахунок власних коштів у порядку, встановленому Національним банком України, сплачують відповідному територіальному органу ПФУ суму, що дорівнює сумі несплачених страхових внесків, з правом зворотної вимоги до страхувальників щодо відшкодування цієї суми.

Згідно з пунктом 2 частини десятої статті 106 Закону № 1058-IV за порушення вимог, передбачених частиною дванадцятою статті 20 цього Закону, виконавчі органи ПФУ застосовують до банків фінансові санкції у розмірі суми страхових внесків, яка підлягає сплаті страхувальником.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що Законом № 1058-IV на банки покладено обов'язок перевіряти повноту сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування при прийнятті ними платіжних доручень на видачу заробітної плати. У протилежному випадку банк буде зобов'язаний сам відшкодувати недоплачену суму.

Суди встановили, що Підприємство подавало Промінвестбанку платіжні документи на перерахування страхових внесків, але ці суми не відповідали тим, що підлягали сплаті. Отже, позивач здійснив виплату заробітної плати без одночасного перерахування страхувальником (Підприємством) страхових внесків в сумі 14 359 грн.

Колегія суддів вважає помилковим посилання судів на обґрунтування своїх рішень на норми Інструкції, зокрема абзац четвертий пункту 3.9, за змістом якого банк не повинен перевіряти правильність нарахування (обчислення) платежів, утриманих із заробітної плати. Цей нормативно-правовий акт не підлягає застосуванню, оскільки є підзаконним, тобто має меншу юридичну силу по відношенню до Закону № 1058-IV і тому не може йому суперечити. Крім того, в абзаці п'ятому цього ж пункту встановлено, що якщо банк не забезпечив перерахування страхових внесків одночасно з видачею (перерахуванням) коштів на виплату заробітної плати, то він за рахунок власних коштів сплачує відповідному Фонду суму несплачених страхових внесків. У разі несплати самим банком цих сум Фонд здійснює їх стягнення з банку в порядку, встановленому законодавством України.

Аналогічний висновок щодо застосування вищезазначених норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України від 19 січня 2010 року та 6 лютого 2012 року (№№ 21-2150во09, 21-352а11 відповідно).

За наведених обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2014 року не узгоджується з вимогами чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: М.І. Гриців М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко Ю.Г. Тітов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
27.05.2014
ПІБ судді:
Терлецький О.О.
Реєстраційний № рішення
21-163а14
Резолютивна частина
Заяву управління ПФУ задоволено, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Подальше оскарження
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію