Постанова Верховного Суду України від 27.02.2012 у справі № 21-387а11
Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2012 року м. Київ

Верховний Суд України у складі:

головуючого Маринченка В.Л.,

суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григорєвої Л.І., Гриціва М.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., −

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом відкритого акціонерного товариства «Дніпроважмаш» (далі Товариство)

до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (далі СДПІ)

про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

У квітні 2008 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог від 23 квітня 2008 року, просило визнати недійсним рішення CДПІ від 7 квітня 2008 року № 0000478811/0/11487 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в частині нарахування пені в сумі 148482 грн 63 коп.

Зазначене рішення відповідач прийняв на підставі акта від 1 квітня 2008 року № 103-08-02/1-00168076 про результати перевірки Товариства з питань дотримання вимог валютного законодавства, у ході якої виявлено порушення останнім статті 1 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі Закон № 185/94-ВР), зокрема несвоєчасне надходження на рахунок Товариства валютної виручки в сумі 144865 євро 36 центи за експортним контрактом від 15 серпня 2005 року № 5-71/905 з компанією «Mittal Stееl Roman S.A.» (Румунія).

Приймаючи рішення про застосування штрафних санкцій за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті, СДПІ виходила з того, що Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України провадження у справі за позовом Товариства до названого вище нерезидента у звязку з невиконанням останнім умов контракту щодо оплати товару припинив (закрив), а тому відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 185/94-ВР пеня нараховується за кожен день прострочення терміну зарахування валютної виручки на рахунок позивача, включаючи період, на який перебіг цього строку було зупинено у звязку з прийняттям судом позовної заяви.

На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України нерезидента визнано винним у порушенні умов контракту та зобовязано сплатити Товариству пеню, а провадження у справі припинено в частині стягнення плати за поставлений позивачем нерезиденту товар у звязку з добровільним погашенням такої заборгованості в ході розгляду справи.

При цьому арбітражний розгляд справи з підстав, передбачених статтею 55 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, цей суд не припиняв, тому пеню за період прострочення з дати прийняття судом позову і до зарахування на рахунок позивача валютної виручки, яке відбулося до закінчення розгляду справи, податковий орган нарахував неправомірно.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 9 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2009 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 9 серпня 2011 року зазначені судові рішення залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України СДПІ, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статті 4 Закону № 185/94-ВР, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 9 серпня 2011 року, справу направити на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2010 року № К-1908/08 у справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» до СДПІ про визнання рішень протиправними, у якій зазначена норма права, на думку відповідача, застосована по-іншому та правильно.

Так, у справі, що розглядається, касаційний суд вказав на те, що передбачене частиною другою статті 4 Закону № 185/94-ВР припинення нарахування пені повязане зі зверненням резидента за захистом порушеного нерезидентом права, тому нарахування пені за кожен день прострочення встановленого статтею 1 цього Закону строку, включаючи період, на який перебіг цього строку було зупинено, здійснюється тільки у разі вирішення судом спору між резидентом і нерезидентом на користь останнього.

Припинення Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України провадження у справі у звязку з добровільним виконанням нерезидентом позовних вимог є позитивним вирішенням спору на користь позивача, оскільки у рішенні цього суду встановлений факт порушення нерезидентом прав позивача на отримання валютних коштів згідно з умовами зовнішньоекономічного контракту та обґрунтованість його позовних вимог. Отже, нарахування Товариству пені відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 185/94-ВР є протиправним.

Водночас у справі, на рішення в якій посилається СДПІ у своїй заяві, касаційний суд дійшов висновку, що у разі прийняття Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України за результатами розгляду спору між резидентом та нерезидентом рішення про припинення (закриття) провадження у справі внаслідок добровільної сплати боргу нерезидентом пеня відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 185/94-ВР нараховується за кожен день прострочення терміну зарахування валютної виручки на рахунок резидента, включаючи період, на який перебіг цього строку було зупинено у звязку з прийняттям судом позовної заяви.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, Верховний Суд України виходить із такого.

За змістом частини першої статті 1 та частини першої статті 2 Закону №185/94-ВР імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, мають бути здійснені в строк, що не перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 185/94-ВР порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Згідно з частиною другою цієї ж статті у разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

Частиною третьою статті 4 Закону № 185/94-ВР встановлено, що в разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці терміни було зупинено.

Зі змісту частини четвертої статті 4 Закону № 185/94-ВР убачається, що в разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

За змістом пункту 2 статті 32 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4002-XII «Про міжнародний комерційний арбітраж» третейський суд приймає постанову про припинення арбітражного розгляду, коли, зокрема, позивач відмовляється від своєї вимоги, якщо тільки відповідач не висуне заперечень проти припинення розгляду і третейський суд не визнає законний інтерес відповідача в остаточному врегулюванні спору.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що підставою для зупинення строків, передбачених статтями 1, 2 Закону № 185/94-ВР, є факт прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, а підставою для несплати пені за порушення відповідних строків рішення суду про задоволення позову.

Верховний Суд України вважає, що аналогічні наслідки мають наставати у разі, коли провадження у справі припиняється за заявою резидента про відмову від позову у звязку з тим, що нерезидент виконав зобовязання за експортно-імпортним контрактом після подання позовної заяви до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, що є підтвердженням правомірності поведінки резидента.

Отже, підстава для нарахування пені за порушення термінів має визначатися з урахуванням причин припинення провадження у справі. Зокрема, якщо провадження у справі припинено за заявою позивача про відмову від позовних вимог у звязку з виконанням відповідачем умов контракту, що свідчить про порушення відповідних строків нерезидентом, підстав для поновлення строків та нарахування резиденту пені немає.

Таким чином, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про відсутність підстав для притягнення Товариства до відповідальності за порушення строків розрахунків ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.Л. Маринченко

Судді: М.І. Балюк, В.П. Барбара, І.С. Берднік, Л.Ф. Глос, Т.В. Гошовська, Л.І. Григорєва, М.І. Гриців, М.Б. Гусак, А.А. Ємець, В.В. Заголдний, М.Р. Кліменко, Є.І.Ковтюк, П.І.Колесник, М.Є. Короткевич, О.А. Коротких, В.І. Косарєв, О.В. Кривенда, В.В. Кривенко, О.Т. Кузьменко, Н.П. Лященко, В.В. Онопенко, Л.І. Охрімчук, П.В. Панталієнко, М.В.Патрюк, В.Ф. Пивовар, П.П. Пилипчук, О.І. Потильчак, Б.М. Пошва, О.Б. Прокопенко, А.І. Редька, Я.М. Романюк, Ю.Л. Сенін, А.М. Скотарь, Т.С. Таран, Ю.Г. Тітов, В.Ф. Школяров, А.Г. Ярема

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
27.02.2012
ПІБ судді:
Маринченко В.Л.
Реєстраційний № рішення
21-387а11
Резолютивна частина
У задоволенні заяви контролюючого органу відмовлено.
Подальше оскарження
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію