Постанова Верховного Суду України від 24.06.2014 у справі № 21-210а14

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом ОСОБИ_1 до Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Чернігівській області (далі – ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27 грудня 2007 року № 0001881710/0, яким їй визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) у сумі 130 536 грн, з яких 87 024 грн  – основного платежу, 43 512 грн – штрафних санкцій, та від 18 лютого 2008 року № 0001881710/1, винесеного в порядку адміністративного оскарження, яким зазначені суми (податкового зобов'язання з ПДВ та штрафних санкцій) залишено без змін.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що ОДПІ неправомірно донарахувала ПДВ, оскільки відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1955-ІV «Про транспортно-експедиційну діяльність» (далі – Закон № 1955-ІV) вона займається посередницькою діяльністю по організації міжнародних перевезень вантажів, а тому відповідно до Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі – Закон № 168/97-ВР) кошти, передані від замовника до перевізника через ОСОБА_1 підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою ПДВ.

Суди встановили, що ОДПІ провела позапланову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства суб'єктом господарювання ОСОБОЮ_ 1 за період з 14 травня по 26 жовтня 2007 року, за результатами якої складено акт перевірки від 13 грудня 2007 року № 1033/17-013/2186317166.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР: неправомірне застосування ОСОБОЮ_1 нульової ставки обчислення ПДВ за період, котрий перевірявся, що призвело до заниження позивачем податкових зобов'язань на суму 87 024 грн.

На підставі акта перевірки ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 27 грудня 2007 року № 0001881710/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 130 536 грн, з яких 87 024 грн – основного платежу, 43 512 грн – штрафних санкцій. Після адміністративного оскарження позивачем вказаного податкового повідомлення-рішення на підставі акта перевірки від 27 грудня 2007 року № 1041/17-013/29458110526 ОДПІ повторно винесла податкове повідомлення-рішення від 18 лютого 2008 року № 0001881710/1, яким суми податкового зобов'язання та штрафних санкцій залишено без змін.

Суди розглядали справу неодноразово.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 29 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2014 року, позовні вимоги задовольнив.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, касаційний суд погодився з їх висновками про те, що оскільки договори, укладені між ОСОБОЮ_1 та замовниками на міжнародні перевезення вантажів є договорами з надання транспортних послуг, то такі послуги мають оподатковуватись у порядку, визначеному підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР, а саме за нульовою ставкою ПДВ.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР.

На обґрунтування заяви додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 9 серпня та 22 листопада 2011 року (справи №№ К-46937/09, К-58718/09 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У наданих ухвалах касаційний суд зазначив, що право на застосування нульової ставки ПДВ згідно із підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР має платник, який безпосередньо надає транспортні послуги з міжнародного перевезення пасажирів та вантажів, а оскільки позивач безпосередньо транспортних послуг не надавала, а діяла на підставі договору з резидентом-замовником і резидентом-перевізником, тобто виступала як окремий продавець усього комплексу послуг, то операції з продажу такого комплексу послуг підлягають оподаткуванню ПДВ у повному обсязі за ставкою 20 відсотків.

Із наведених судових рішень убачається, що суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах неоднаково застосував положення підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР, внаслідок чого були ухвалені різні за змістом судові рішення.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом наведених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Правове регулювання перевезення вантажів здійснюється відповідно до глави 32 Господарського кодексу України від 16 березня 2003 року № 436-ІV    (далі – ГК) та інших законодавчих актів. Відповідно до статті 30 Закону від 10 листопада 1994 року № 232/94-ВР «Про транспорт» до складу автомобільного транспорту входять, зокрема, підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів та вантажів, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства.

Згідно з пунктом 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України      20 лютого 1998 року за № 128/2568), транспортна послуга – це перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов'язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до Закону № 1955-ІV транспортно-експедиторська послуга – це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування, при цьому експедитор (транспортний    експедитор) – це суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Згідно з підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування ПДВ є вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі – експорт), поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України. Пунктом 6.1 статті 6 вказаного Закону передбачено, що об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 Закону № 168/97-ВР, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Згідно з підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР при експорті товарів та супутніх такому товару послуг ставка податку становить нуль відсотків до бази оподаткування поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України; від пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами державного кордону України, а також авіаційним транспортом: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон на митну територію України (включаючи внутрішні митниці) ; від пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами  митного  кордону України.

У разі якщо надання транспортних послуг здійснюється у вигляді брокерських, агентських, комісійних операцій з транспортними квитками, проїзними документами, укладання договорів або рахунків на транспортування пасажирів чи вантажів довіреною особою перевізника, операції з таких послуг відповідно до абзацу другого підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону 168/97-ВР оподатковуються за повною ставкою. Базою оподаткування в цьому випадку є винагорода, отримана довіреною особою чи агентом за сприяння у продажу послуг із міжнародного перевезення. Отже, виходячи із зазначеного Законом № 168/97-ВР передбачено, що право на застосування нульової ставки ПДВ згідно із підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР має платник, який безпосередньо надає транспорті послуги з міжнародного перевезення пасажирів та вантажів.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що право на застосування нульової ставки ПДВ згідно із підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР має платник, який безпосередньо надає транспорті послуги з міжнародного перевезення пасажирів та вантажів, тобто нульова ставка ПДВ, встановлена для перевізника, не поширюється на послуги, які надає експедитор.

Суд установив, що відповідно до умов укладених договорів транспортного експедирування ОСОБА_1 (експедитор) за плату за рахунок замовника зобов'язувалася організувати перевезення вантажів у міжнародних сполученнях транспортом перевізника та укласти угоду з третьою особою з метою здійснення такого перевезення вантажів. Після здійснення перевезення вантажу між перевізником та ОСОБОЮ_1 складалися акти виконаних робіт (надання послуг) (а.с. 60), податкові накладні (а.с. 61), міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) (а.с. 63, 85). В акті виконаних робіт (послуг) позивач зазначав вартість транспортно-експедиційних послуг з розбивкою послуг, наданих на території України та поза її межами.

Таким чином, при укладанні договорів із замовниками та перевізниками позивач надавала транспортно-експедиційні послуги, тобто експедитор не перепродавала замовнику послуги з поставки міжнародних перевезень, визначаючи при цьому свою вартість, а продавала лише послуги з організації таких перевезень, які оподатковуються за ставкою ПДВ – 20 відсотків.

ОСОБА_1 безпосередньо транспортних послуг не надавала, не здійснювала експорт супутніх такому експорту товару послуг, а діяла на підставі договору з надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів, тобто виступала як експедитор.

Оскільки суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, його постанова підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Чернігівській області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.Б. Гусак, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, О.Б. Прокопенко, О.О. Терлецький, Ю.Г. Тітов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
24.06.2014
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-210а14
Резолютивна частина
Заяву контролюючого органу задоволено. Ухвалу Вищого адміністративного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Подальше оскарження
Постанова Верховного суду України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію