Постанова Верховного Суду України від 24.06.2014 у справі № 21-204а14

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом фізичної особи–підприємця ОСОБА_1 (далі – ФОП)

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі – Інспекція)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У червні 2011 року ФОП звернувся з позовом до Інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21 грудня 2010 року № 0087671701/0/2868, 2 лютого 2011 року № 0087671701/1/135, 6 травня 2011 року № 0087671701/2/617, 27 травня 2011 року № 0087671701/3/726.

На обґрунтування своїх вимог ФОП зазначив, що вважає необґрунтованими висновки відповідача про заниження позивачем суми орендної плати за землю у зв'язку з порушенням статті 21 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі – Закон № 161-XIV) і внесенням протягом 2009-2010 років щомісячної орендної плати в нижчому розмірі, ніж передбачено законодавством, а саме 3 % від грошової оцінки землі. Вказував, що зазначені податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки винесені без урахування фактичних обставин, які не були взяті до уваги під час проведення перевірки. Наголошував на тому, що зміни умов договору оренди земельної ділянки щодо розміру орендної плати може здійснюватися лише за взаємною згодою сторін цієї угоди, натомість доповнень до договору оренди між орендарем та орендодавцем в частині зміни розміру орендної плати не підписувалось. Крім того, зазначив, що податковий орган відповідно до чинного законодавства України не наділений повноваженнями втручатися у відносини Кременчуцької міської ради з фізичними особами та додатково нараховувати суму орендної плати за землю без урахування внесення сторонами відповідних змін до договорів оренди землі щодо встановленого розміру орендної плати за земельну ділянку.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 30 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року та Вищого адміністративного суду України від 11 квітня 2013 року, позовні вимоги задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 2 лютого 2011 року № 0087671701/1/135, 6 травня 2011 року № 0087671701/2/617, 27 травня 2011 року № 0087671701/3/726; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Суд касаційної інстанції погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що позивач у 2009-2010 роках на порушення вимог статті 21 Закону № 161-XIV здійснював нарахування і сплату орендної плати за землі комунальної власності згідно з договором оренди землі в розмірі 1,5 % від грошової оцінки землі замість встановлених законом 3 %.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ФОП звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статті 21 Закону № 161-XIV зі змінами, внесеними Законом України від 3 червня 2008 року № 309-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі – Закон № 309-VI). На обґрунтування заяви додано копії постанов Вищого адміністративного суду України від 13, 27 січня, 19, 24 лютого 2014 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. У вказаних рішеннях цей суд, зокрема, дійшов висновку, що зміна розміру земельного податку згідно із Законом № 309-VI є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договорів щодо розміру орендної плати, а відтак і відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статті 21 Закону № 161‑XIV зі змінами, внесеними Законом № 309-VI.

Верховний Суд України вирішував питання про застосування вищезазначених норм права і в постанові від 11 червня 2013 року № 21‑166а13 зазначив, що договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний зі сплатою податків і, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Отже, зміна розміру земельного податку згідно із Законом № 309-VI є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками і не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак і відповідного донарахування Інспекцією суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.

За таких обставин у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України при вирішенні спору неправильно застосував норми матеріального права.

З урахуванням наведеного заява ФОП підлягає задоволенню, а рішення суду касаційної інстанції – скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241−243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву фізичної особи–підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 квітня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.Б. Гусак, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, О.Б. Прокопенко, О.О. Терлецький, Ю.Г. Тітов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
24.06.2014
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-204а14
Резолютивна частина
Заяву платника задоволено. Ухвалу Вищого адміністративного суду України скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Подальше оскарження
Постанова Верховного суду України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію