Постанова Верховного Суду України від 24.03.2015 у справі № 21-44а15

Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А.,

Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом приватного акціонерного товариства «Бліц-Інформ» (далі – Товариство)

до Окружної державної податкової служби – Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби України (далі – ДПС) (у подальшому назву змінено на Міжрегіональне головне управління Міністерства доходів і зборів України – Центральний офіс з обслуговування великих платників податків; далі – Управління), Головного управління Державного казначейства України у м. Києві (далі – Казначейство)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У червні 2012 року Товариство звернулось із позовом до ДПС та Казначейства, в якому з урахуванням зміни позовних вимог просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 червня 2012 року №№ 0000062310, 0000072310, стягнути з Державного бюджету України через Казначейство відшкодування податку на додану вартість (далі – ПДВ) за лютий 2012 року у розмірі 2 001 433 грн.

На обґрунтування позовних вимог послалося на те, що за наслідками господарських операцій з контрагентами у січні та лютому 2012 року позивач до складу податкового кредиту відніс суму ПДВ, сплачену за товари,

визначені у пункті «о» частини першої статті 19 Закону України від 5 лютого 1992 року № 2097-XII «Про Єдиний митний тариф» (далі – Закон № 2097-XII), на підставі виписаних контрагентами податкових накладних. Товариство вказало на те, що поставлені товари воно не використовувало у видавничій діяльності та діяльності з виготовлення книжкової продукції в Україні, а тому ці товари не підлягають звільненню від оподаткування ПДВ.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 23 листопада 2012 року позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 18 червня 2012 року №№ 0000062310, 0000072310; постановив стягнути з Державного бюджету України через Казначейство на користь Товариства бюджетну заборгованість із ПДВ за лютий 2012 року у сумі 2 001 433 грн.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 вересня 2013 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 жовтня 2014 року залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Залишаючи без змін судові рішення у справі, касаційний суд погодився із висновками судів про те, що Товариство правильно визначило, що операції з поставки йому товарів, визначених у пункті «о» частини першої статті 19 Закону № 2097-XII, які були використані для надання поліграфічних послуг третім особам, не звільняються від оподаткування ПДВ, оскільки такі товари воно не використовувало у видавничій діяльності або діяльності з виготовлення книжкової продукції в Україні, а відтак позивач правомірно включив суму ПДВ до складу податкового кредиту у розмірі 201 613 грн 40 коп. за січень 2012 року та 347 113 грн 56 коп. за лютий 2012 року, нараховану в податкових накладних, отриманих від контрагентів, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення від 18 червня 2012 року №№ 0000062310, 0000072310 прийняв відповідач протиправно. Отже, обґрунтованим і законним є висновок судів щодо стягнення з Державного бюджету України бюджетної заборгованості з ПДВ за лютий 2012 року у розмірі 2 001 433 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Управління звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України, посилаючись на неоднакове застосування цим судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: положень підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 198.1-198.3, 198.6 статті 198, пункту 7 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України (далі – ПК).

На обґрунтування заяви додало копію постанови Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2014 року, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява Управління не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви копії постанови Вищого адміністративного суду України по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 198.1- 198.3, 198.6 статті 198, пункту 7 підрозділу 2 розділу XX ПК.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2014 року, копія якої надана для порівняння, цей суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення та скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову частково, зазначив, що за правилами пункту «о» частини першої статті 19 Закону № 2097-XII від сплати мита звільняються до 1 січня 2015 року товари, які не виробляються в Україні, і ввозяться на митну територію України для використання у видавничій діяльності та діяльності з виготовлення книжкової продукції, яка виробляється в Україні (а саме – фарба друкарська чорна, фарба друкарська, крім чорної). Однак у перевіреному періоді Товариство під час імпорту фарби друкарської для власної виробничої діяльності сплатило ПДВ при митному оформленні цієї продукції та за фактом такої сплати відобразило відповідні суми податку у складі податкового кредиту.

Такі імпортні операції звільнені від оподаткування ПДВ, у зв'язку з чим у позивача не було обов'язку сплатити цей податок при розмитненні товару (фарби друкарської, фарби друкарської, крім чорної). А тому перераховані позивачем суми ПДВ за операціями, що звільнені від оподаткування, є надмірно сплаченим податком, щодо повернення якого існує окремий порядок. Наведене зумовлює законність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого у зв'язку з виключенням податковою службою незаконно сформованого позивачем податкового кредиту з розрахунку бюджетного відшкодування.

У справі, що розглядається, касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що операції з придбання позивачем товарів (фарби друкарської чорної, фарби друкарської, крім чорної), які були використані для надання поліграфічних послуг третім особам, не звільняються від оподаткування ПДВ, оскільки такі товари він не використовував у видавничій діяльності або діяльності з виготовлення книжкової продукції в Україні.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи,

перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви Управління слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України – Центрального офісу з обслуговування великих платників податків відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: О.Ф. Волков, М.І. Гриців, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, І.Л. Самсін, О.О. Терлецький

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
24.03.2015
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-44а15
Резолютивна частина
У задоволені заяви контролюючого органу відмолено.
Подальше оскарження
Це рішення Верховного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію