Постанова Верховного Суду України від 24.02.2015 у справі № 21-595а14

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» (далі – ПАТ)

до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (далі – ДПІ)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2005 року ПАТ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ від 10 серпня 2005 року № 882/23-4/0 (далі – спірне рішення) про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі – ПДВ) на 7 664 143 грн.

На обґрунтування позову ПАТ зазначило, що воно відповідно до підпунктів 6.2.2, 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 168/97-ВР) застосувало нульову ставку ПДВ щодо операцій з поставки у січні–лютому 2005 року нафти трубопровідним транспортом. Позивач зазначив, що послуги надавалися нерезиденту, який був власником транспортованої нафти, а нафта транспортувалася від пункту за межами державного кордону України до нафтопереробних підприємств на території України, у зв'язку з чим застосування нульової ставки ПДВ було правомірним.

Суди встановили, що у період з 15 липня по 4 серпня 2005 року ДПІ провела позапланову документальну перевірку позивача з питань достовірності заявленого до відшкодування ПДВ з бюджету за січень–лютий 2005 року, за результатами якої прийняла акт від 5 серпня 2005 року № 441/23-4/31570412 (далі – акт перевірки) .

У січні–лютому 2005 року ПАТ надавало послуги з транспортування нафти по території України до нафтопереробних підприємств згідно з договором від 16 листопада 2004 року № 0005100, укладеним з відкритим акціонерним товариством «АК «Транснефть» (Російська Федерація; замовник; далі – ВАТ), та генеральним договором від 14 вересня 2001 року № 001/РО2 про надання послуг прийому, транспортування і здачі сирої нафти на території України, укладеним з компанією «International Port Servicez Limited» (Великобританія; замовник; далі – Компанія).

У ході перевірки встановлено, що відповідно до складених ВАТ актів виконаних робіт позивач надав послуги на загальну суму 21 578 014,80 доларів США, у тому числі: у січні 2005 року – 10 118 047,90 доларів США згідно з актом від 31 січня 2005 року та у лютому 2005 року – 11 459 966,90 доларів США згідно з актом від 28 лютого 2005 року.

Відповідно до складених Компанією актів виконаних робіт позивач надав послуги на загальну суму 10 107 540 доларів США, у тому числі: у січні 2005 року – 5 728 560 доларів США згідно з актом від 31 січня 2005 року та у лютому 2005 року – 4 378 980 доларів США згідно з актом від 28 лютого 2005 року.

Відповідні поставки партій нафти в межах території України до нафтопереробних підприємств відображені в таблицях 2, 3 акта перевірки на підставі зазначених актів виконаних робіт.

У ході перевірки виявлено порушення підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1, підпунктів 6.2.2, 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв спірне рішення.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 25 липня 2012 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 жовтня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд ухвали суду касаційної інстанції Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ПАТ зазначає, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції від 28 травня, 15 вересня 2009 року та 10 жовтня 2012 року (справи №№ К-21164/08, К-11100/07, К-25828/08 відповідно) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення підпункту 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року та постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2012 року скасувати і прийняти нове рішення – про задоволення позову.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення підпункту 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР.

Так, у справах, рішення касаційного суду в яких додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що послуги з транспортування нафти надавалися ПАТ юридичним особам з місцезнаходженням за межами України за зовнішньоекономічними договорами та були призначені для використання у діяльності іноземних суб'єктів господарювання, а тому такі послуги, які  призначені для використання та споживання за межами митної території,  підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою ПДВ згідно з підпунктом 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР.

Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов іншого висновку та зазначив в оскаржуваній ухвалі, що магістральні нафтопроводи, що належать позивачу, знаходяться на території України, тому надання платником податку на підставі договорів з нерезидентами транспортних послуг з перевезення вантажів відбувалося в межах митної території України та її державного кордону, а не від пункту за межами державного кордону України до пункту випуску вантажів з-під митного контролю. Отже, зазначені операції  підлягають оподаткуванню не за нульовою ставкою ПДВ, а на загальних підставах, передбачених нормами підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 Закону № 168/97-ВР.

Крім того, касаційний суд зазначив, що транспортування нафти відбувалося від кордону іншої держави з кордоном України до пунктів призначення на території України, тому послуга з транспортування нафти територією України є окремим видом господарської діяльності, тобто зазначені роботи є лише послугами, а не експортом товару, а тому не можуть вважатися супутньою послугою, на яку поширюється нульова ставка оподаткування ПДВ, яка передбачена для експорту товарів та супутніх послуг у розумінні    Закону № 168/97-ВР.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Поставка послуг – це будь-які операції цивільно-правового характеру з поставки послуг, поставки права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатної поставки послуг. Поставка послуг, зокрема, включає поставку права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставку, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, у тому числі промислової, власності (пункт 1.4 статті 1 Закону № 168/97-ВР).

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 зазначеного Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.

За змістом наведених норм послуги, надані платниками ПДВ, місце надання яких знаходиться на митній території України, є об'єктом оподаткування.

Статтею 6 Закону № 168/97-ВР визначені ставки ПДВ. Зокрема, об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків (пункт 6.1 статті 6). Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг) (підпункт 6.1.1 пункту 6.1 статті 6).

Відповідно до підпункту 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з поставки робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що послуги, які надаються платниками ПДВ на митній території України, є об'єктом оподаткування. Якщо послуга поставляється нерезиденту, але місце її поставки знаходиться у межах митної території України, така операція оподатковується за ставкою 20 відсотків.

Як установили суди у справі, що розглядається, ПАТ відповідно до укладених договорів транспортувало нафту, власниками якої є нерезиденти, магістральними нафтопроводами від кордону України з іншою державою до нафтопереробних заводів, розташованих на території України.

За таких обставин у цій справі суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим підстав для задоволення заяви ПАТ немає.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий  В.В. Кривенко

Судді:  О.Ф. Волков, М.І. Гриців, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, О.Б. Прокопенко, І.Л. Самсін, О.О. Терлецький

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
24.02.2015
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-595а14
Резолютивна частина
У задоволені заяви платника податків відмолено.
Подальше оскарження
Це рішення Верховного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію