Постанова Верховного Суду України від 23.06.2015 у справі № 21-517а15

Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Панталієнка П.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Іглмосс Едішенз» (далі – Товариство)

до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (далі – ДПІ), Головного управління Державного казначейства України у м. Києві (далі – ГУ Держказначейства)

про стягнення бюджетної заборгованості,

в с т а н о в и л а:

Товариство звернулося до адміністративного суду із вказаним позовом.

Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 2 березня 2011 року роз'єднано провадження у справі № 2а-19084/10/2670 за позовом Товариства до ДПІ,
ГУ Держказначейства про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість (далі – ПДВ) у сумі 33 208 982 грн, що виникла за податкові періоди з лютого по грудень 2010 року включно, позовні вимоги про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ в розмірі 9 445 363 грн, що виникла за березень–квітень 2010 року включно, виділено в окреме провадження, якому присвоєно номер 2а-3061/11/2670.

На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що відповідно до
пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон
№ 168/97-ВР) має право на бюджетне відшкодування ПДВ на загальну суму 9 445 363 грн в порядку та строки, визначені у вказаній нормі Закону.

Також вказало на те, що постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2011 року у справі № 2а-16544/10/2670, яка набрала законної сили, скасовано податкове повідомлення-рішення від 1 липня 2010 року № 000132/07-20, винесене податковим органом за результатами позапланової перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок Товариства за березень–квітень 2010 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на суму 1 430 877 грн за вказаний період.

Суди встановили, що 19 квітня 2010 року Товариство подало до ДПІ податкову декларацію з ПДВ за березень 2010 року. Додатком № 4 до цієї декларації було надано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, відповідно до якої висунуто вимоги про відшкодування 4 378 487 грн ПДВ за березень 2010 року.

18 травня 2010 року позивач подав до ДПІ податкову декларацію з ПДВ за квітень 2010 року. Додатком № 4 до цієї декларації було надано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, відповідно до якої висунуто вимоги про відшкодування 5 066 876 грн ПДВ за квітень 2010 року.

ДПІ провела позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за березень–квітень 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 18 червня 2010 року № 309/07-20/30383741, на підставі якого було винесено податкове повідомлення-рішення від 1 липня 2010 року № 000132/07-20, яким Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування на суму
1 430 877 грн за період березень–квітень 2010 року.

Позивач зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржив до окружного адміністративного суду міста Києва, в результаті чого було винесено постанову від
22 лютого 2011 року № 2а-16544/10/2670 (набрала законної сили), якою задоволено позовні вимоги Товариства повністю та скасовано податкові повідомлення-рішення, зокрема податкове повідомлення-рішення від 1 липня 2010 року № 000132/07-20.

Однак станом на листопад 2010 року сума бюджетного відшкодування в загальному розмірі 9 445 363 грн позивачу сплачена не була, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 6 липня 2011 року позовні вимоги задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 березня 2012 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове – про відмову в позові.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 січня 2015 року задовольнив заяву Товариства про часткову відмову від позову, прийняв відмову Товариства від позову у частині відшкодованої бюджетної заборгованості з ПДВ у сумі 8 014 486 грн; рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував та провадження у частині відшкодованої бюджетної заборгованості з ПДВ у сумі 8 014 486 грн закрив. Касаційну скаргу Товариства у частині стягнення невідшкодованої суми бюджетної заборгованості у сумі 1 430 877 грн задовольнив, у цій частині постанову апеляційного суду скасував, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства бюджетної заборгованості з ПДВ за березень–квітень 2010 року у сумі 1 430 877 грн залишив у силі.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС).

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2013 року (справа № К/9991/39114/12), яка, на думку ДПІ, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2015 року ДПІ посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону
№ 168/97-ВР, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява ДПІ не підлягає задоволенню, оскільки для цього немає підстав, передбачених частиною першою статті 237 КАС.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС одним з мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

У справі, що розглядається, Товариство звернулося до суду із позовом про стягнення бюджетної заборгованості. Вищий адміністративний суд України, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства бюджетної заборгованості з ПДВ, виходив із того, що податковий орган як суб'єкт владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою ПДВ, має за наслідками перевірки або надати висновок із зазначенням суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету, або відмовити у наданні бюджетного відшкодування. Чинним законодавством України не передбачено право податкового органу з будь-яких причин утримуватись від виконання зазначених дій.

Натомість у справі, рішення в якій надано на підтвердження наведених у заяві доводів, касаційний суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що заявлені позивачем позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності не відповідають установленому законом способу захисту права на отримання платником податку бюджетного відшкодування. У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Таким чином, оскільки предмет спору не є тотожним у справі, що розглядається, та у справі, копію рішення в якій додано на підтвердження наведених у заяві доводів, то підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.

Крім того, зазначені рішення не містять різного тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий П.В. Панталієнко

Судді: О.Ф. Волков, М.І. Гриців, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, І.Л. Самсін, О.О. Терлецький

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
23.06.2015
ПІБ судді:
Панталієнко П.В.
Реєстраційний № рішення
21-517а15
Резолютивна частина
У задоволені заяви контролюючого органу відмолено.
Подальше оскарження
Це рішення Верховного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію