Постанова Верховного Суду України від 22.10.2013 у справі № 21-321а13
Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В.,

Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» (далі – Товариство)

до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області (далі – ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2010 року Товариство звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 21 жовтня 2010 року № 0000642301/0.

На обґрунтування позову Товариство вказало, що спірне рішення є незаконним, суперечить законодавству з питань оподаткування, оскільки відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України від 3 квітня 1997 року
№ 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 168/97-ВР) операції з поставки товарів та операції з ввезення товарів в режимі імпорту є різними (окремими) об'єктами оподаткування податком на додану вартість (далі – ПДВ), а база оподаткування для операцій з поставки товарів визначається за правилами пункту 4.1 статті 4 цього Закону, база оподаткування операцій з подальшого продажу Товариством на території України ввезених в режимі імпорту товарів як операцій їх поставки повинна була визначатись відповідно до вимог пункту 4.1 статті 4 Закону  168/97-ВР, тобто виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Посилаючись на положення підпункту 1.18 статті 1, підпунктів 4.1, 4.3 статті 4 Закону № 168/97-ВР, підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 334/94-ВР), статті 260 Митного кодексу України (чинного на час виникнення спірних відносин) позивач вказував, що поняття «митна вартість товарів» і «звичайна ціна» не є тотожними і не можуть бути порівнюваними, а підпункт 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР не передбачено визначення звичайної ціни на рівні митної вартості товарів. Тому, на думку Товариства, відповідач визначив звичайну ціну на продукцію, що поставлялась першим у спосіб, не передбачений підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР.

Суди встановили, що за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок платника за червень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувалось в період з 1 травня по 30 червня 2010 року, складений акт від 21 жовтня 2010 року
№ 2803/2301/31228240, в якому вказано на порушення підпунктів 4.1, 4.3 статті 4 Закону № 168/97-ВР, а саме: завищення бюджетного відшкодування на суму 252 148 грн та заниження податкового зобов'язання на суму 139 695 грн по декларації за червень 2010 року.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 21 жовтня 2010 року № 0000642301/0, яким суму бюджетного відшкодування з ПДВ по декларації за червень 2010 року зменшено на 252 148 грн.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2012 року, в позові відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 травня 2013 року залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, Товариство звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР у подібних правовідносинах.

На обґрунтування додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 грудня 2012 року, яка, на думку Товариства, підтверджує неоднакове правозастосування.

У справі, що розглядається касаційний суд виходив із того, що при реалізації товару позивач на порушення вимог пунктів 4.1, 4.3 статті 4 Закону № 168/97-ВР неправомірно розрахував базу оподаткування виходячи з договірної вартості, яка була нижче митної вартості товару, а тому спірне податкове повідомлення-рішення ДПІ відповідає вимогам податкового законодавства.

Натомість в ухвалі, наданій на підтвердження неоднакового правозастосування, касаційний суд зазначив, що митна вартість ввезеного товару не є звичайною ціною для товару в подальшому реалізованому на території України. Визначення платником податку бази оподаткування такого товару виходячи з їх договірної вартості, але не нижчої від звичайних цін, ґрунтується на приписах пункту 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів) , згідно із законами України з питань оподаткування [за винятком ПДВ, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)]. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Отже, законом встановлено, що база оподаткування – це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.

При цьому за правилами підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України, не є тотожними і не можуть бути порівнюваними. Такий висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2010 року, 12 березня 2012 року та 28 травня 2013 року (№№ 21-9а10, № 21-380а11, 21- 152а13 відповідно).

Таким чином, висновок касаційного суду у справі, яка розглядається, про обмеження бази оподаткування ПДВ операцій із реалізації на території України імпортованого товару його митною вартістю не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2013 року підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко                      

Судді: М.Б. Гусак, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, П.В. Панталієнко, В.Л. Маринченко, О.О. Терлецький, О.Б. Прокопенко, Ю.Г. Тітов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
22.10.2013
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-321а13
Резолютивна частина
Верховний Суд України задовольнив скаргу платника, оскільки судом касаційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права. Рішення суду касаційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд.
Подальше оскарження
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію