Постанова Верховного Суду України від 22.10.2013 у справі № 21-440а12
Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2013 року м. Київ

Верховний Суд України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,   

суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С.,  Глоса Л.Ф.,Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І.,  Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б.,  Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С.,Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф.,  Яреми А.Г., – 

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Алан-Трейд» (далі – Товариство)

до Південної митниці Державної митної служби України (далі – Митниця),  Головного управління Державного казначейства України в м. Києві

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

У квітні 2009 року Товариство звернулося до суду із зазначеним позовом. На обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що Митниця при вирішенні питань розмитнення у вересні – жовтні 2008 року належного позивачу імпортованого товару, не погодившись із його задекларованою вартістю, визначила її самостійно у порядку та у спосіб, який Товариство вважало протиправним. Оскільки позивач був змушений подати нову вантажну митну декларацію (далі – ВМД), зазначивши у ній визначену Митницею у такий спосіб митну вартість імпортованого товару, він поніс зайві матеріальні втрати у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість (далі – ПДВ) у розмірі 3 176 543 грн 15 коп. та 1 443 883 грн 28 коп. митного збору. Саме ці суми Товариство просило стягнути на його користь із Державного бюджету України.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 22 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2010 року, позов задовольнив: визнав незаконними дії Митниці щодо оцінки товарів, імпортованих Товариством за ВМД від 20 вересня 2008 року № 500040624/8/000830; визнав недійсними видані Митницею довідки про визначення митної вартості товарів від 20 вересня 2008 року № 2477, 18 жовтня 2008 року №№ 2847, 2984; визнав недійсними прийняті Митницею 20 вересня та 8 жовтня 2008 року картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товару і транспортних засобів через митний кордон України №№ 500040000/2008/001876, 500040000/2008/002247 відповідно; постановив стягнути з Державного бюджету України надмірно сплачені 3 176 543 грн 15 коп. ПДВ та 1 443 883 грн 28 коп. митного збору.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що митну вартість товару позивач визначив правильно (за відповідним договором та додатками до нього). Для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів Товариство надало всі необхідні документи згідно з переліком, наведеним у пункті 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (далі – Порядок). Митниця не надала доказів, які б підтверджували наявність обмежень для застосування методу визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), встановлених статтею 267 Митного кодексу України (далі – МК). Жодних консультацій між позивачем та Митницею з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості імпортованого товару, як це передбачено частиною третьою статті 266 МК, не проводилось, додаткових документів на її підтвердження остання у позивача не витребовувала.

Безпідставними суди визнали і посилання Митниці на пункт 5.1 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі – Закон № 2181-III) при обґрунтуванні неможливості оскарження Товариством самостійно узгодженого ним шляхом подання нової ВМД податкового зобов'язання в адміністративному чи судовому порядку, оскільки названа норма Закону не стосується правовідносин щодо визначення митної вартості товару, які регулюються МК.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 жовтня 2010 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Митниця звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2010 року (справа № К-5556/10) та 3 липня 2008 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано статті 262–267 МК, пункт 5.1 статті 5 Закону № 2181-III, пункти 7, 11, 14 Порядку.

Ухвалою від 25 листопада 2010 року Вищий адміністративний суд України допустив цю справу до провадження Верховного Суду України.

Виконуючи передбачені статтею 38 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» повноваження зі здійснення правосуддя, Верховний Суд України перевірив законність ухвалених у цій справі судових рішень на предмет неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції окремих норм матеріального права та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Митниці з огляду на таке.

У справі, що розглядається, оскаржувана ухвала вже була предметом розгляду Верховного Суду України за заявою заступника Генерального прокурора України, за наслідками якого прийнято постанову від 7 лютого 2011 року (справа № 21-76а10), в якій зазначено, що касаційний суд дійшов правильного висновку про протиправність рішення Митниці щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти, як це встановлено частиною п'ятою статті 266 МК, та без обґрунтування неможливості їх застосування, оскільки аналіз положень статей 265, 266 МК, Порядку та постанови Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 «Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів» дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Разом із тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 7 лютого 2011 року зазначено, що Вищий адміністративний суд України, переглядаючи у касаційному порядку рішення судів першої й апеляційної інстанцій у частині задоволення згаданих вимог Товариства, висновку щодо самостійного узгодження Товариством податкових зобов'язань відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III не робив, правової позиції щодо правомірності повернення ПДВ у порядку іншому, ніж встановлено статтею 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», не висловлював.

Таким чином, перевіривши за матеріалами справи наведені в заяві Митниці доводи та додані для порівняння судові рішення, Верховний Суд України не вбачає підстав для формування іншої, відмінної від вищезгаданої правової позиції при застосуванні статей 262 – 267 МК, пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III, пунктів 7, 11, 14 Порядку, оскільки у заяві Митниці не міститься інших посилань на неоднакове застосування норм матеріального права, ніж ті, що були наведені в заяві заступника Генерального прокурора України та перевірені при розгляді справи № 21-76а10.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

 У задоволенні заяви Південної митниці Державної митної служби України відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий  О.О. Терлецький

Судді: М.І. Балюк, В.П. Барбара, І.С. Берднік, Л.Ф. Глос,  Т.В. Гошовська, Л.І. Григор'єва, М.І. Гриців, В.С. Гуль, В.І. Гуменюк, М.Б. Гусак, А.А. Ємець, Т.Є. Жайворонок, В.В. Заголдний, Г.В. Канигіна, М.Р. Кліменко, Є.І. Ковтюк, П.І. Колесник, М.Є. Короткевич, О.А. Коротких, В.І. Косарєв, В.В. Кривенко, О.Т. Кузьменко, Н.П. Лященко, В.Л. Маринченко, В.В. Онопенко, Л.І. Охрімчук, П.В. Панталієнко,

В.Ф. Пивовар, Б.М. Пошва, М.В. Патрюк, О.І. Потильчак, О.Б. Прокопенко, Я.М. Романюк, А.М. Скотарь, Ю.Г. Тітов, В.Ф. Школяров, Ю.Л. Сенін, Т.С. Таран, І.Б. Шицький, А.Г. Ярема

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
22.10.2013
ПІБ судді:
Терлецький О.О.
Реєстраційний № рішення
21-440а12
Резолютивна частина
Верховний Суд України відмовив у задоволенні заяви контролюючого органу про перегляд ухвалених судових рішень, оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, копія рішення в якій додана до заяви.
Подальше оскарження
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена.
Замовити персональну презентацію