Постанова Верховного Суду України від 22.09.2015 у справі № 21-1730а15
Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом фізичної особи–підприємця ОСОБА_1 (далі – ФОП)

до державної податкової інспекції у Міжгірському районі Закарпатської області (далі – ДПІ)

про визнання незаконним і скасування рішення про застосування штрафних санкцій,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2010 року ФОП звернувся до суду з позовом про визнання незаконним і скасування рішення ДПІ від 7 вересня 2010 року № 0000692333 про застосування на підставі пункту 1 статті 17 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265/95-ВР) штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 430 461 грн за порушення пункту 1 статті 3 цього Закону.

Підставами цього стали результати перевірки дотримання ФОП вимог податкового, валютного та іншого законодавства, відображені в акті від 30 серпня 2010 року № 524/17-01/193760310. Суть порушення полягала в тому, що ФОП у період із 1 липня 2008 року по 30 червня 2010 року торгував лісопродукцією за готівку, операції з продажу якої в повному обсязі не проводив через реєстратор розрахункових операцій (далі – РРО), оскільки такого пристрою у нього не було.

Незгоду з рішенням про застосування фінансових санкцій ФОП мотивував тим, що контролюючий орган не довів (не обґрунтував) дійсність порушення положень Закону № 265/95-ВР. Припускав, що штрафні санкції застосовані без урахування положень статей 238, 241, 250 Господарського кодексу України (далі – ГК), оскільки ці заходи за юридичною природою (характером) є адміністративно-господарськими санкціями, застосування яких обмежується строками давності. Вважає, що ці строки сплинули, принаймні за порушення, вчинені до 7 липня 2009 року.

Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 7 лютого 2013 року позов задовольнив. Рішення обґрунтував тим, що штрафні (фінансові) санкції за порушення вимог Закону № 265/95-ВР є адміністративно-господарськими, а тому до них мають застосовуватися строки, передбачені статтею 250 ГК.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 серпня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції та постановив нове – про відмову в задоволенні позову. Суд дійшов висновку, що сама по собі нереєстрація РРО і здійснення торгівлі за готівку без цього пристрою впродовж зазначеного в акті перевірки періоду часу, виявлення цього порушення та прийняття рішення про застосування санкцій за його вчинення унеможливлюють застосування положень статей 238, 239 і 250 ГК.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 квітня 2015 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, ФОП звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України положень статей 3, 17 Закону № 265/95-ВР у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року у справі № К-2061/08 та від 5 березня 2015 року у справах №№ К/9991/63601/11, К/9991/65454/11.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

У справі, про перегляд рішення суду касаційної інстанції в якій подано заяву, встановлено, що через два місяці після закінчення перевірки (30 серпня 2010 року) був складений акт, а 7 вересня того ж року прийнято рішення про застосування штрафних санкцій. З огляду на хронологію, перебіг та характер порушення суд касаційної інстанції дійшов висновку, що строки давності застосування штрафних санкцій за їх вчинення не сплинули.

У рішенні від 5 березня 2015 року (справа № К/9991/65454/11), як убачається з його змісту, застосування положень Закону № 265/95-ВР та статті 250 ГК зумовлені іншими обставинами. У цій справі було встановлено, що суб'єкт перевірки проводив розрахункові операції за надані послуги без застосування РРО, але з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, які відповідно до Переліку окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2000 року № 1336 «Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», дозволені при наданні окремих видів побутових послуг, зокрема тих, які надавав суб'єкт перевірки, – ремонт радіоелектронної апаратури, побутових приладів.

В іншому рішенні від 5 березня 2015 року (справа № К/9991/63601/11) суд касаційної інстанції встановив, що на час застосування штрафних (фінансових) санкцій – 5 жовтня 2009 року – сплинули строки давності їх застосування за оприбуткування готівки без проведення операції через РРО та видачу коштів під звіт без повного звітування за раніше видані кошти, оскільки порушення були допущені відповідно 11 і 12 липня 2008 року та за період із 1 жовтня по 29 листопада 2007 року.

У рішенні від 16 листопада 2011 року (справа № К-2061/08) встановлено застосування до підприємства штрафних санкцій поза межами строків, встановлених статтею 250 ГК, за проведення розрахункових операцій без застосування РРО, допущених під час продажу будівлі та обладнання як частини основних фондів підприємства.

Аналіз правозастосування у наведених рішеннях дає підстави вважати, що в них ідеться про застосування одних і тих самих норм матеріального права, що регулюють відносини фінансової відповідальності за проведення розрахункових операцій без РРО, яке зумовлене і ґрунтується на різних за змістом та характером фактичних обставинах справ. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, в задоволенні заяви ФОП слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви фізичної особи–підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.В. Кривенко, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, О.Б. Прокопенко, І.Л. Самсін, О.О. Терлецький

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
22.09.2015
ПІБ судді:
Гриців М.І.
Реєстраційний № рішення
21-1730а15
Резолютивна частина
Верховний Суд України відмовив у задоволені вимог платника податку.
Подальше оскарження
Рішення Верховного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію