Постанова Верховного Суду України від 22.09.2015 у справі № 21-1359а15
Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Далгакиран компресор Україна»

до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (далі - ДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року ТОВ «Далгакиран компресор Україна» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 8 липня 2013 року № 0005352205, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 2 546 226 грн 77 коп. (у тому числі 1 697 484 грн 51 коп. за основним платежем та 848 742 грн 26 коп. за штрафними санкціями) .

Суди встановили, що оспорювану суму податкового зобов'язання з ПДВ було визначено позивачеві за наслідками проведення ДПІ документальної позапланової невиїзної перевірки з питань правильності обчислення, повноти нарахування і своєчасності сплати до бюджету ТОВ «Далгакиран компресор Україна» податку на прибуток та ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Арсаон», ТОВ «Вістан ЛТД», ТОВ «Арагон торг», ТОВ «Айсберг пром» за період із 1 грудня 2011 року по 31 травня 2012 року. Результати цієї перевірки викладені в акті від 21 червня 2013 року № 99/22.5-07/33399780, в якому міститься висновок ДПІ про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за безтоварними операціями у рамках господарських правовідносин з названими контрагентами.

Вказаний висновок мотивований тим, що ТОВ «Далгакиран компресор Україна» створена схема штучного руху товару, спрямована на створення формального документообігу, про що свідчить фіктивний характер діяльності вказаних постачальників (які відсутні за місцезнаходженням, не мають матеріальної бази, об'єктивно необхідної для виконання розглядуваних поставок, були учасниками проведення транзитних фінансових потоків у правовідносинах з іншими суб'єктами господарювання) , а також відсутність у позивача документів, складенням яких опосередковується постачання обладнання.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 16 грудня 2013 року у позові відмовив з тих мотивів, що реальність виконання операцій з поставки товару (устаткування) позивачеві в рамках господарських правовідносин зі спірними контрагентами не підтверджується документально.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 червня 2014 року зазначену постанову суду першої інстанції скасував, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував оспорюване податкове повідомлення-рішення. При прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив із того, що податковий кредит в оспорюваній сумі було сформовано ТОВ «Далгакиран компресор Україна» з дотриманням вимог чинного законодавства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 листопада 2014 року постанову апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив у силі.

Касаційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що подані ТОВ «Далгакиран компресор Україна» договори, видаткові накладні, податкові накладні та рахунки-фактури не є достатніми доказами фактичного виконання розглядуваних поставок.

Окрім того, зазначив, що при цьому суд цілком об'єктивно виходив із того, що хоча чинне податкове законодавство не встановлює конкретного переліку документів, складенням яких має оформлюватися господарська операція, документування господарської операції має відповідати законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції, договірним умовам та/або звичаєвій практиці.

На підставі цього суд першої інстанції зазначив, що установлений за наслідками дослідження договорів зміст спірних операцій поставки передбачає оформлення замовлень на поставку продукції, товарно-транспортної документації при перевезенні устаткування у процесі його постачання, надання постачальниками технічної документації, оформлення актів введення в експлуатацію обладнання та гарантійних талонів.

Відсутність зазначених документів у сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності спірних постачальників було цілком об'єктивно розцінено судом першої інстанції як доказ безтоварності розглядуваних операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку ТОВ «Далгакиран компресор Україна».

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ТОВ «Далгакиран компресор Україна» звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК), частин першої, другої статті 215, частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 18 лютого, 17, 18 березня, 21, 22 квітня 2015 року, постанови цього суду від 21 квітня 2015 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У цих рішеннях суд касаційної інстанції дійшов висновку, що господарські операції мали реальний характер, це підтверджено оформленими належним чином первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні і ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився з висновком суду першої інстанції про те, що подані ТОВ «Далгакиран компресор Україна» договори, видаткові накладні, податкові накладні та рахунки-фактури не є достатніми доказами фактичного виконання розглядуваних поставок; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності спірних постачальників свідчить про безтоварність розглядуваних операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

Отже, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про безтоварний характер господарських операцій ТОВ «Далгакиран компресор Україна» зі спірними контрагентами ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран компресор Україна» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
22.09.2015
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-1359а15
Резолютивна частина
Рішенням суду було відмовлено в задоволені заяви платника податків.
Подальше оскарження
Рішення суду в подальшому не оскаржувалося.
Замовити персональну презентацію