Постанова Верховного Суду України від 21.05.2013 у справі № 21-105а13
Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом державного підприємства «Одеська залізниця» (далі - Залізниця)

до Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області далі - ОДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2009 року Залізниця звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 травня 2009 року № 0000301701/0, яким їй визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 3737 грн 4 коп. за основним платежем та 7474 грн 8 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

На обґрунтування позовних вимог Залізниця посилалася на те, що відповідно до підпункту 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин;

далі - Закон № 889-IV) надбавки до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених на виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер виплачуються у розмірах, передбачених колективними договорами, не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб. Відповідно до підпункту «г» підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами» він не може бути притягнутий до відповідальності, оскільки діяв згідно з наданим йому податковим роз'ясненням.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 25 серпня 2009 року позовні вимоги Залізниці задовольнив: скасував

податкове-повідомлення рішення ОДПІ від 14 травня 2009 року № 0000301701/0.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивач при нарахуванні та виплаті працівникам надбавок та тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, діяв відповідно до умов колективного договору та затвердженого наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниці) від 10 червня 2002 року № 285-Ц Положення про порядок і умови відшкодування витрат працівникам залізничного транспорту, робота яких постійно проходить в дорозі або має роз'їзний характер, а також при службових поїздках у межах обслуговуваних дільниць, у тому числі при роз'їздах за межі України, то він не може нести відповідальність за ненарахування та неперерахування до державного бюджету податку з доходів фізичних осіб із сум надбавок за роз'їзний характер робіт у період, що перевірявся.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 10 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2012 року, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, з рішенням якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив із того, що оскільки позивач визначив у колективному договорі, що службові поїздки працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, є відрядженнями, і вони мають бути оформлені відповідно до чинного законодавства України про службові відрядження. Проте доказів належного оформлення відряджень працівників Котовського будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 2 (далі - БМЕУ № 2) на підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач не надав.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Залізниця просить рішення суду касаційної інстанції скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви Залізниці копіях ухвал Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2011 року (справа № К/9991/34427/11) та 26 липня 2012 року (справа № К-49720/09) по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано підпункт 4.2.1 пункту 4.2 статті 4, пункт 7.1 статті 7, підпункт 9.10.1 пункту 9.10 статті 9 Закону № 889-IV.

У цих рішеннях, наданих Залізницею на підтвердження неоднакового застосування вказаних норм, Вищий адміністративний суд України зазначив, що якщо робота працівника має роз'їзний (пересувний) характер, виплачені у зв'язку з цим надбавки до заробітної плати мають компенсаційний характер, а тому не є доходом, а є відшкодуванням добових витрат при відрядженні.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із рішенням апеляційного суду про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що оскільки у колективному договорі між адміністрацією та профспілковим комітетом БМЕУ № 2 на 2006-2010 роки зазначено, що службові поїздки працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, є відрядженнями, він мав дотримуватися встановленого порядку їх оформлення відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордоном» та інструкції з виконання положень пункту 9.10 статті 9 Закону № 889-IV. Проте доказів належного оформлення відряджень працівників БМЕУ № 2 на підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач суду не надав.

Аналіз судових рішень, на які посилається Залізниця, обґрунтовуючи заяву, дає підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цих спорах, не подібні до спірних відносин у справі, що розглядається, оскільки ці рішення ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами.

Питання встановлення обставин справи регулюється нормами процесуального права.

За правилами чинного КАС Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності в застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки відповідно до статті 235 зазначеного Кодексу Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом, а підставою для перегляду судових рішень у справах адміністративної юрисдикції є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Зважаючи на те, що причиною ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах є неоднакове застосування одних і тих самих норм процесуального права, а неоднаковість застосування положень матеріального права не підтвердилася, то заява Залізниці задоволенню не підлягає.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви державного підприємства «Одеська залізниця» відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
21.05.2013
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-105а13
Резолютивна частина
Верховний Суд залишив без задоволення заяву платника.
Подальше оскарження
Рішення Верховного Суду є остаточним і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію