Постанова Верховного Суду України від 21.02.2012 у справі № 21-942во10
Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2012 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження за винятковими обставинами справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Санаторний комплекс “Деренівська Купіль” (далі Товариство)

до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області (далі МДПІ),

третя особа управління Державного казначейства України в Ужгородському районі Закарпатської області,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У липні 2008 року Товариство звернулося до суду з позовом до МДПІ, в якому з урахуванням збільшення позовних вимог просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18 липня 2008 року №289/35-00/01597841/9463/10/35-00 про визначення йому податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 8095025 грн, з яких 4066000 грн основний платіж, 4029025 грн   штрафні (фінансові) санкції.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що грошові кошти  учасників Товариства у розмірі  16 264 000 грн, отримані ним у період з березня по вересень 2007 року від учасників товариства як  додаткові внески до статутного фонду на підставі рішення зборів учасників від 29 травня 2007 року про збільшення статутного фонду, є прямою інвестицією в розумінні підпункту 1.28.2 пункту 1.28 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі Закон№ 334/94-ВР), тому підстав для донарахування податку на прибуток на ці кошти у податкових органів не було.

Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 7 жовтня 2008року в задоволенні адміністративного позову відмовив.

При цьому місцевий адміністративний суд виходив із того, що у звязку з відсутністю державної реєстрації змін до статутного фонду щодо збільшення його розміру сума перерахованих засновниками коштів на користь позивача відповідно до протоколів зборів учасників Товариства не вважається сумою поповнення (формування) статутного капіталу і відповідно до підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону № 334/94-ВР є безповоротною фінансовою допомогою.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 30 листопада 2009року рішення суду першої інстанції скасував, позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 квітня 2010 року постанову апеляційного суду залишив без змін.

У скарзі про перегляд ухвалених у справі судових рішень за винятковими обставинами Товариство просить Верховний Суд України рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій скасувати та залишити в силі постанову  суду першої інстанції.

На обґрунтування скарги додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 листопада та 6 червня 2007 року, в яких, на думку позивача, одну й ту саму норму права застосовано по-іншому та правильно.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Суди встановили, що 10 липня 2008 року МДПІ провела невиїзну документальну перевірку з питань правильності визначення повноти нарахування і своєчасності сплати податку на прибуток при одержанні коштів в як додаткових внесків до статутного капіталу без здійснення відповідної державної реєстрації Товариством  за період з 1жовтня 2004 року по 30 вересня 2007 року, за результатами якої складено акт № 80/35-30/01597841.

Із акта вбачається, що у ході проведеної перевірки встановлено факт порушення   Товариством  вимог підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР, яке полягало у  невключені до валового доходу у першомутретьому кварталах 2007 року сум безповоротної фінансової допомоги у розмірі 16264000грн, що призвело до заниження оподаткованого прибутку  та заниження у цьому періоді податку на прибуток на суму 4 066 000 грн. На думку податкового органу, суму коштів учасників Товариства,  внесених як додаткові внески до статутного фонду без державної реєстрації змін до установчих документів  у встановленому законом порядку, не можна розглядати як пряму фінансову інвестицію у корпоративні права.

На підставі висновків акта перевірки відповідач  прийняв оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд, з висновками якого погодився і касаційний суд, виходив із того, що отриманню позивачем від учасників товариства грошових коштів, спрямованих на поповнення його статутного капіталу, передувало прийняття зборами учасників Товариства  рішення про збільшення статутного фонду, оформлене протоколом  від 29 травня 2007 року № 3.  Ці кошти є прямою інвестицією у розумінні абзацу другого підпункту 1.28.2 пункту 1.28 статті 1 Закону №334/94-ВР, і позивач правомірно не відніс їх до складу валового доходу.

У рішенні від 6 червня 2007 року, наданому скаржником на обґрунтування своїх доводів, касаційний суд погодився з  позицією судів попередніх інстанцій про те, що  грошові кошти, внесені  учасниками до набрання чинності рішеннями про внесення змін до статуту щодо статутного фонду, не можна розглядати як пряму інвестицію у корпоративні права платника податку. Тому такі кошти відповідно до вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР мали бути внесені до валового доходу як суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником у звітному періоді.

Зазначені судові рішення свідчать про неоднакове застосування  касаційним судом положень закону, які регулюють порядок оподаткування збільшення статутного капіталу господарського товариства шляхом внесення додаткових вкладів його учасниками.  

Вирішуючи питання щодо врегулювання цих розбіжностей, Верховний Суд України виходить із  нижченаведеного.

Згідно зі статтею 3 Закону № 334/94-ВР обєктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду.

Валовим доходом є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником у звітному періоді, вартості товарів (робіт та послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді (стаття 4 зазначеного Закону).

У підпункті 4.2.5 пункту 4.2 статті 4 Закону № 334/94-ВР передбачено, що суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у  вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи не включаються до складу валового доходу платника податку.

Згідно з підпунктом 1.28.2  пункту 1.28 статті 1  цього Закону пряма інвестиція господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю утворюється за корпоративною формою її організації, яка полягає у закріпленні частки статутного капіталу за кожним власником шляхом емісії корпоративних прав.

Відомості щодо розміру статутного капіталу, складу учасників товариства, розмір часток кожного з  них та порядок внесення  вкладів фіксуються в статуті товариства на підставі якого товариство створюється і діє.

Відповідно до частини другої статті 87 Господарського кодексу України (далі   ГК) товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду в порядку, встановленому цим Кодексом та законом, прийнятим відповідно до нього.

Відповідно до частини другої статті 16 Закону України від 19 вересня 1991 року №1576-ХІІ “Про господарські товариства” (далі Закон № 1576-ХІІ)  прийняття рішення щодо збільшення статутного капіталу можливе лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів.

У випадку збільшення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю розмір, форма і порядок внесення учасниками додаткових вкладів встановлюється загальними зборами товариства з дотриманням вимог статей 13, 16, 51, 59, 60 Закону № 1576-ХІІ, які узгоджуються з положеннями ГК та Цивільного кодексу України.

Статтею 7 зазначеного Закону визначено, що товариство зобовязане у  пятиденний строк повідомити орган, що провів реєстрацію про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення  необхідних змін до державного реєстру.  

Положення частини третьої статті 87 ГК, з якими кореспондуються і положення  Закону № 1576-ХІІ, встановлюють, що рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня їх внесення  до державного реєстру.

Отже, закон зобовязує господарське товариство зареєструвати саме рішення про зміну розміру статутного фонду, яке з цього моменту набирає юридичної сили  і є підставою для відображення в бухгалтерському обліку відповідних господарських операцій, повязаних з цим, а не факту зміни  (у цьому випадку збільшення) статутного фонду.

Про це свідчить і порядок здійснення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, визначений Законом України від 15 травня 2003 року №755-ІV “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осібпідприємців”,  який не містить вимоги до юридичної особи щодо надання будь-яких  даних  про сплату учасниками внесків до статутного фонду при проведенні державної реєстрації змін до установчих документів.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що кошти, отримані товариством від учасників як додаткові внески, до моменту здійснення державної реєстрації змін до установчого документу (статуту),  в якому саме і містяться відомості щодо розміру та порядку  внесення вкладів  до статутного фонду, не можуть бути визнані прямою інвестицією в емітовані таким товариством корпоративні права в розумінні абзацу другого підпункту 1.28.2 пункту 1.28 статті 1 Закону № 334/94-ВР, оскільки такі права не можуть виникнути до набрання ними чинності.

Ураховуючи наведене,  рішення суду першої інстанції у цій справі про відмову у задоволенні позову є правильним, а  рішення  апеляційного та касаційного судів необґрунтованими і підлягають скасуванню.  

Керуючись  абзацом четвертим пункту 2 розділу ХІІІ “Перехідні положення” Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» та статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду  України

п о с т а н о в и л а:

Скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області задовольнити.

Ухвалу  Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2010 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року скасувати, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2008року  залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий  В.В. Кривенко  

Судді: М.Б. Гусак, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, О.Б. Прокопенко, Ю.Г. Тітов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
21.02.2012
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-942во10
Резолютивна частина
Скаргу контролюючого органу задоволено. Рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.
Подальше оскарження
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію