Постанова Верховного суду України від 20.10.2015 у справі № 21-3246а15

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Панталієнка П.В.,

суддів: Гриціва М.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Емералд Спорткар» (далі – Товариство)

до відділу державних реєстраторів виконавчого комітету Одеської міської ради (далі – відділ реєстраторів)

та державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі – ДПІ, ДПС відповідно)

про скасування запису та рішення,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2012 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі – Реєстр) від 30 серпня 2012 року № 15561430014001883 про відсутність Товариства за місцезнаходженням та рішення ДПІ від 7 вересня 2012 року № 250 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість (далі – ПДВ).

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 27 лютого 2013 року задовольнив позовні вимоги.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 квітня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове – про відмову в позові.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 квітня 2015 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.

21 липня 2015 року Товариство звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктами 1 та 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС).

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2013 року (справа № 0670/390/11, К/9991/34773/11), 22 жовтня 2013 року (2а/0270/2013/12, К/9991/50609/12), 24 жовтня 2013 року (справа № 2а-7508/10/12/0170, К/9991/13809/11), 31 жовтня 2013 року (справа № 2-а-7680/10/1070, К/9991/13699/11), 6 листопада 2013 року (справа № 2а-2643/12/6/0170, К/800/4395/13), 13 листопада 2013 року (справа № К/800/22091/13), які, на думку Товариства, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 184 Податкового кодексу України та статті 19 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (далі – Закон № 755-IV), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Також додано копію постанови Верховного Суду України від 15 квітня 2014 року (справа № 21-4а14).

Так, у доданих до заяви ухвалах від 22 жовтня 2013 року (справа № 2а/0270/2013/12, К/9991/50609/12) та 22 січня 2015 року (справа № К/800/26243/14) касаційний суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що обставини стосовно наявності платників податків за місцезнаходженням були встановлені податковими органами з порушеннями приписів Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України (далі – ДПА від 22 грудня 2010 року № 979 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2010 року за № 1439/18734; далі – Порядок), що призвело до вчинення державними реєстраторами реєстраційних дій щодо внесення записів до Реєстру про відсутність за місцезнаходженням позивачів та прийняття податковими органами рішень про анулювання реєстрації платника ПДВ. Доказів вжиття підрозділами податкової міліції належних та достатніх заходів на підтвердження відсутності платників податків за місцезнаходженням або виявлення підрозділами податкової міліції невідповідності фактичного місцезнаходження платників податків відомостям, які містяться в Реєстрі, не було надано до суду, а тому податкові органи безпідставно направили до державного реєстратора повідомлення за формою № 18-ОПП для вжиття заходів, передбачених частиною восьмою статті 19 Закону № 755-IV (в редакції Закону від 16 березня 2006 року № 3575-IV).

Аналіз інших рішень суду касаційної інстанції, доданих на обґрунтування заяви, не дає підстав для висновку про наявність неоднакового правозастосування, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду цих справ, перевірка правильності встановлення яких не входить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вже висловлювала свій правовий висновок у спорі цієї категорії. Так, у постанові від 15 квітня 2014 року (справа № 21-4а14), на яку посилається у своїй заяві Товариство вона зазначила, що підрозділ органу ДПС надсилає повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням (форма № 18-ОПП) державному реєстратору для вжиття заходів, передбачених абзацом другим частини чотирнадцятої статті 19 Закону № 755-IV, лише після здійснення дій, передбачених Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом ДПА від 22 грудня 2010 року № 979 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2010 року за № 1439/18734; далі – Порядок), та Положенням про організацію взаємодії підрозділів податкової міліції з іншими структурними підрозділами органів державної податкової служби для встановлення місцезнаходження платника податків, затвердженим наказом ДПА від 17 травня 2010 року № 336 (далі – Положення), для встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що податковий орган не вчинив дій, спрямованих на встановлення місцезнаходження платника податку, передбачених Порядком та Положенням.

За таких обставин, оскільки суд касаційної інстанції погодився із висновком суду апеляційної інстанції про правомірність спірних запису та рішення відповідачів, то такі судові рішення не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

До того ж таке рішення суду касаційної інстанції не відповідає висновку, викладеному у вказаних вище постановах Верховного Суду України, щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 243 КАС суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 237 цього Кодексу.

За правилом підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судові рішення та залишити в силі судове рішення, що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин неправильне застосування судом касаційної інстанції норми матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій із залишенням в силі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Емералд Спорткар» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 квітня 2015 року скасувати, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий П.В. Панталієнко

Судді: М.І. Гриців О.В. Кривенда, В.В. Кривенко, В.Л. Маринченко, О.Б. Прокопенко, І.Л. Самсін, О.О. Терлецький

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
20.10.2015
ПІБ судді:
Панталієнко П.В.
Реєстраційний № рішення
21-3246а15
Резолютивна частина
Верховний Суд України задовольнив заяву платника податків. Рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій скасовано, а рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позовні вимоги платника, залишено у силі.
Подальше оскарження
Рішення Верховного Суду України не підлягає оскарженню.
Замовити персональну презентацію