Постанова Верховного Суду України від 20.01.2015 у справі № 21-514а14

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Алвалім» (далі – Товариство)

до державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, (на сьогодні – державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Дніпропетровській області; далі – ДПІ), Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області (далі – Держказначейство)

про скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2011 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 вересня 2011 року № 0000942305, яким зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 485 378 грн (далі – рішення № 0000942305), та № 0000972305, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі – ПДВ) у розмірі 16 234 790 грн (далі – рішення № 0000972305); зобов'язати ДПІ надати висновок про повернення позивачу 16 720 168 грн та подати його для виконання Держказначейству, стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму ПДВ у розмірі 16 720 168 грн.

На обґрунтування позову Товариство зазначило, що на підставі положень підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі – ПК) право на податковий кредит виникає незалежно від того, чи введено в експлуатацію придбане устаткування, чи почало воно використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду та чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 1 листопада 2011 року позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував рішення № 0000942305 та № 0000972305. У задоволенні решти позову відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 лютого 2012 року постанову суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 липня 2014 року постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року скасував, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 листопада 2011 року залишив у силі.

Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 та пункту 200.5 статті 200 ПК. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 липня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2014 року (справа № К/9991/69049/12), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.

Так, у справі, рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що основним критерієм віднесення матеріальних цінностей (будинків, споруд, машин, устаткування, витрат на поліпшення, модернізацію цих об'єктів) до основних фондів у контексті положень статті 200 ПК є введення їх в експлуатацію та відображення у бухгалтерському обліку на рахунку 10 «Основні засоби». Оскільки витрати на спорудження основних засобів відображено на бухгалтерському рахунку 15 «Капітальні інвестиції» і ці основні засоби ще не введені в експлуатацію, позивач, який мав обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, не набув права на отримання такого відшкодування.

Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що, враховуючи ті обставини, що устаткування, яке придбало Товариство, відповідає фактичному виду діяльності цього Товариства – діяльності зв'язку – та в розумінні підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК є основним засобом, у податкового органу не було правових підстав для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування та відмови у наданні бюджетного відшкодування ПДВ відповідно до пункту 200.5 статті 200 ПК.

Колегія суддів Судової палати в адміністартивних справах Верховного суду України вважає, що аналіз судового рішення у справі, що розглядається, та рішення, наданого для порівняння, дає підстави вважати, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував зазначені норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК бюджетне відшкодування – це відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум такого відшкодування за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Статтею 200 ПК встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.        

Перелік осіб, які не мають права на отримання бюджетного відшкодування, визначений у пункті 200.5 зазначеної статті. Зокрема, це особи, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

За змістом цієї норми особи, які хоча і мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо податковий кредит, тобто сума, на яку платник ПДВ може зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, нарахована внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів.    

Статтею 198 ПК встановлено підстави для віднесення сум податку до податкового кредиту, визначено дату виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, а також суми сплаченого (нарахованого) податку, які відносяться до такого кредиту, та суми, що не входять до його складу.    

Згідно з пунктом 198.3 зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з <…> придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/ послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Визначення поняття «капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи» міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за № 288/4509; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Положення «Основні засоби»). Це витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану розрахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за № 893/4186; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів відображається за дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції», а за кредитом цього рахунку – їх зменшення (ведення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів тощо).

Водночас рахунок 10 «Основні засоби» призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансової оренди об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об'єктів інвестиційної нерухомості.           

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відповідно до пункту 200.5 статті 200 ПК платники податку, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо за даними бухгалтерського та податкового обліку податковий кредит нарахований внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів  (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи). Передбачене зазначеною нормою право на отримання бюджетного відшкодування не пов'язане з моментом надходження основних засобів на баланс підприємства та відображенням їх на рахунку 10 «Основні засоби». Таким чином, якщо зазнані підприємством витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 «Капітальні інвестиції», це підприємство має право на отримання бюджетного відшкодування.    

У справі, яка розглядається, суди встановили, що Товариство сформувало податковий кредит у зв'язку з придбанням устаткування, яке в експлуатацію ще не введено і обліковується на рахунку 15 «Капітальні інвестиції».

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що Товариство мало право на отримання бюджетного відшкодування, хоча обсяги його оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців і менші, ніж заявлена сума такого відшкодування.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 20 січня 2015 року (справа № 21-316а14).

Ураховуючи наведене, а також те, що при вирішенні спору суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви ДПІ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Дніпропетровській області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.Б. Гусак, П.В. Панталієнко, О.А. Коротких, О.Б. Прокопенко, О.В. Кривенда, І.Л. Самсін, В.Л. Маринченко, О.О. Терлецький

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
20.01.2015
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-514а14
Резолютивна частина
У задоволені заяви контролюючого органу відмолено.
Подальше оскарження
Це рішення Верховного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію