Постанова Верховного Суду України від 17.03.2015 у справі № 21-36а15
Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міністерства доходів і зборів України (далі – СДПІ) до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі – Банк), приватної фірми «Орнатус» (далі – Фірма)

про зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

СДПІ звернулася до суду з адміністративним позовом до Банку та Фірми про стягнення суми заборгованості по 33 податкових векселях по податку на додану вартість (далі – ПДВ) на загальну суму 996 653 грн 39 коп., що були видані Фірмою під час здійснення операції з імпорту товарів на митну територію України в липні 2007 року.

Суди встановили, що 1 січня 2007 року на податковий облік СДПІ було взято платника податків – Фірму, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 17 січня 2007 року № 1124.

У липні 2007 року Фірма при імпорті на митну територію України товарів відповідно до приписів пункту 11.5 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 168/97-ВР) надала органам митного контролю 33 податкові векселі по ПДВ на загальну суму 996 653 грн 39 коп. Зазначені векселі були авальовані Банком.

14 серпня 2007 року Фірма подала до податкового органу декларацію з ПДВ за липень 2007 року, яка була прийнята позивачем та проведена за даними картки особового рахунку відповідача з ПДВ. З додатку до зазначеної декларації встановлено, що значення рядка 6 було сформовано Фірмою за рахунок зобов'язань по зазначених податкових векселях на загальну суму 13 160 702 грн, у тому числі 996 653 грн 39 коп. оспорюваних векселів.

Вказана декларація прийнята позивачем без зауважень стосовно правильності визначення як податкових зобов'язань у загальному розмірі 13 160 702 грн, так і податкового кредиту на загальну суму 64 698 299 грн, що підтверджується копією податкової декларації, у якій відсутня відмітка податкового органу про виявлення порушень (помилок) за результатами камеральної перевірки.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 28 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року, позов задовольнив частково: постановив стягнути з Банку суму заборгованості по 33 податкових векселях, що були видані при імпорті товарів на митну територію України в липні 2007 року, на загальну суму 996 653 грн 39 коп. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 листопада 2014 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року залишив без змін, а касаційну скаргу Банку відхилив.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2014 року, Банк звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України.

На підтвердження неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права Банк послався на ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 жовтня 2010 року та 23 вересня 2013 року (справи №№ К-19564/07, К/800/26180/13 відповідно), у яких касаційний суд у подібних правовідносинах залишив без задоволення позовні вимоги державних податкових інспекцій.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалюючи рішення від 12 січня 2015 року про допуск цієї справи до провадження Верховного Суду України, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції від 7 жовтня 2010 року у справі № К-19564/07 по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення пункту 11.5 статті 11 Закону № 168/97‑ВР та абзацу п'ятого пункту 19 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1997 року № 1104 (чинного на час виникнення спірних відносин, далі – Порядок).

У справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився й касаційний суд, дійшли висновку про необхідність стягнення з Банку суми заборгованості Фірми по 33 податкових векселях з огляду на те, що відповідно до абзацу п'ятого пункту 19 Порядку платник податку може за самостійним рішенням достроково погасити податковий вексель шляхом перерахування коштів до бюджету або заліку суми бюджетного відшкодування, підтвердженого органом державної податкової служби, згідно з поданою ним письмовою заявою. Проте спірні векселі Фірми не були погашені за рахунок бюджетного відшкодування у строк, протягом якого видавалися податкові векселі, а Фірма не мала підтверджену податковим органом у встановленому порядку суму бюджетного відшкодування для кожного податкового векселя. Згідно з пунктом 11.5 статті 11 Закону № 168/97‑ВР комерційний банк зобов'язаний оплатити податковий вексель у разі його непогашення платником у строк. Оскільки Банк взяв на себе відповідальність за оплату податкових векселів Фірми, які не сплачені ним у строк, то заборгованість перед бюджетом за цими векселями підлягає стягненню з Банку.

У судовому рішенні Вищого адміністративного суду України від 7 жовтня 2010 року у справі, на яке посилається заявник на підтвердження неоднакового правозастосування, касаційний суд дійшов висновку, що у спірних відносинах бюджетне відшкодування є підтвердженим податковим органом, внаслідок чого спірні податкові векселі як письмове безумовне грошове зобов'язання платника податку є погашеними шляхом включення до податкових зобов'язань вересня та жовтня 2006 року. Погашення векселів зумовлює відсутність заборгованості, яку позивач заявив до стягнення з відповідача як аваліста.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що касаційний суд ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2013 року у справі К/800/26180/13, на яку посилається Банк на обґрунтування своїх доводів, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд, що свідчить про неповноту встановлених обставин справи та виключає перегляд судового рішення касаційної інстанції в порядку, передбаченому главою 3 розділу ІV КАС.

Таким чином, оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, то у задоволенні заяви Банку слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: О.Ф. Волков, М.І. Гриців, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, О.Б. Прокопенко, І.Л. Самсін, О.О. Терлецький

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
17.03.2015
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-36а15
Резолютивна частина
У задоволені заяви банку відмолено.
Подальше оскарження
Це рішення Верховного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію