Постанова Верховного Суду України від 16.04.2013 у справі № 21-88а13
Державний герб України  

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом державного підприємства "Донецька залізниця" (далі – ДП "Донецька залізниця")

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області (далі – МДПІ)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,  

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2009 року ДП "Донецька залізниця" звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення МДПІ від 2 квітня 2009 року № 0000862310/0 про застосування штрафних санкцій у розмірі 1360 грн.

На обґрунтування позову послалося на те, що МДПІ було проведено планову документальну перевірку Маріупольської дистанції сигналізації та зв'язку ДП "Донецька залізниця" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2006 року по 30 вересня 2008 року. За результатами перевірки складено акт від 23 березня 2009 року № 638/23-2/04818915, у якому зазначено про порушення підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 334/94-ВР), а саме: ненадання Маріупольською дистанцією сигналізації та зв'язку ДП "Донецька залізниця" податкової звітності з податку на прибуток за місцем реєстрації при отриманні доходу від надання рекламних послуг.

На підставі акта перевірки МДПІ прийняла оскаржуване податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій у розмірі 1360 грн.

Позивач вважає спірне податкове повідомлення-рішення безпідставним через те, що Маріупольська дистанція сигналізації та зв'язку ДП "Донецька залізниця" не є платником податків згідно з підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР, оскільки не одержує прибутку не від господарської діяльності. Платником податку є ДП "Донецька залізниця", яке і повинно подавати до податкового органу декларації.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 16 жовтня 2009 року у задоволенні позову відмовив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 19 січня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2012 року, скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою позов задовольнив: визнав недійсним податкове повідомлення-рішення від 2 квітня 2009 року № 0000862310/0 про застосування штрафних санкцій у розмірі 1360 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд, із висновком якого погодився Вищий адміністративний суд України, виходив із того, що надання рекламних послуг структурним підрозділом ДП "Донецька залізниця" Маріупольською дистанцією сигналізації та зв'язку – іншим суб'єктам господарювання є господарською діяльністю залізничного транспорту, а відтак платником податку на прибуток, одержаного від такої діяльності, є ДП "Донецька залізниця". За таких обставин, спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України МДПІ, посилаючись на неоднакове і в цьому випадку неправильне застосування касаційним судом підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2012 року та направити справу на новий розгляд до цього суду.

На обґрунтування заяви додано постанову Вищого адміністративного суду України від 5 грудня 2012 року № К-23135/10, у якій касаційний суд, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, вказав на те, що надання рекламних послуг з метою отримання прибутку є суто комерційною діяльністю структурного підрозділу, оскільки така діяльність не пов'язана з потребами експлуатаційної діяльності залізниці, то дохід від цієї діяльності має оподатковуватись саме за правилами підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР.

Виконуючи вимоги пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР платниками податку на прибуток, одержаний від господарської діяльності залізничного транспорту, є управління залізниці. Перелік робіт та послуг, що належать до господарської діяльності залізничного транспорту, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність – будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Суд встановив, що відповідно до Статуту ДП "Донецька залізниця" метою та предметом діяльності залізниці є зокрема, розміщення зовнішньої та внутрішньої реклами (будь-якої спеціальної інформації про особи або продукцію) усередині будинків, на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях – установках, щитах, екранах і т.п., розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруджень, на елементах вуличного оснащення, над проїзною частиною вулиць і доріг.

Надання рекламних послуг структурним підрозділом ДП "Донецька залізниця" – Маріупольською дистанцією сигналізації та зв'язку – іншим суб'єктам господарювання є господарською діяльністю залізничного транспорту відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР.

За змістом підпункту 2.1.3 пункту 2.1 статті 2 цього Закону платниками податку є: філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (з числа резидентів – суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами), що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням.

Водночас, прийнятою на виконання пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 року № 173 (чинною на час виникнення спірних відносин) затверджено Перелік робіт (послуг), що належать до основної діяльності залізничного транспорту, хоча вищезгаданою нормою права передбачалось визначити перелік робіт та послуг, що належать до господарської діяльності і не передбачалось відокремлення на рівні підзаконного акта "основної" діяльності залізничного транспорту. Ця обставина, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, призвела до неоднакового застосування підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР.

Аналіз вищезгаданих норм дає підстави вважати, що визначення в питанні суб'єкта (платника) податку закон пов'язує з отриманням прибутку від господарської чи не від господарської діяльності та організаційної визначеності самого управління залізниці. Відповідно, закон не пов'язує вирішення цього питання з терміном "основна" діяльність залізничного транспорту.

Викладене дає підстави для висновку, що ДП "Донецька залізниця", правомірно прийняло рішення щодо сплати консолідованого податку, тому спірне податкове повідомлення-рішення про застосування до структурного підрозділу штрафних санкцій є неправомірним.

За таких обставин у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України правильно застосував норми матеріального права, тому підстав для задоволення заяви МДПІ немає.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийВ.В. Кривенко

Судді: О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
16.04.2013
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-88а13
Резолютивна частина
Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви податкової інспекції.
Подальше оскарження
Рішення Верховного Суду є остаточним і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію