Постанова Верховного Суду України від 14.07.2015 у справі № 21-1427а15

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого  Прокопенка О.Б.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Терлецького О.О., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» (далі – Львівська залізниця)

до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області (далі – Інспекція), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, – спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками у м. Львові,

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

Львівська залізниця звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень у зв'язку з об'єднанням адміністративних справ просила визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 січня 2011 року №№ 6/23-1/25445529/270, 7/23-1/01071290 та 24 січня 2011 року № 8/23-1/01071255/288, якими позивачеві збільшено податкові зобов'язання з податку на прибуток та застосовано до нього фінансові (штрафні) санкції.

На обґрунтування позовних вимог Львівська залізниця зазначила, що відповідно до положень підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 334/94-ВР) платниками податку на прибуток, що одержаний не від господарської діяльності залізничного транспорту, є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, які мають статус юридичних осіб.

Суди встановили, що Інспекція провела позапланові перевірки відокремлених підрозділів без права юридичної особи «Станція Чоп», «Європейське транспортно-експедиційне відділення» та «Колійна машинна станція № 198» Львівської залізниці.

За наслідками проведених перевірок склала акти від 6 січня 2011 року № 3/23-1/01071290 «Про результати позапланової невиїзної перевірки відокремленого підрозділу «Станція Чоп» ДТГО «Львівська залізниця» з питань нарахування та сплати податку на прибуток не від господарської діяльності за період з 1 січня по 30 червня 2010 року»; від 6 січня 2011 року № 2/23-1/25445529 «Про результати позапланової невиїзної перевірки відокремленого підрозділу «Європейське транспортно-експедиційне відділення» ДТГО «Львівська залізниця» з питань нарахування та сплати податку на прибуток не від господарської діяльності за період з 1 січня по 30 червня 2010 року»; від 12 січня 2011 року № 7/23-1/01071255 «Про результати позапланової невиїзної перевірки відокремленого підрозділу «Колійна машинна станція № 198» ДТГО «Львівська залізниця» з питань нарахування та сплати податку на прибуток не від господарської діяльності за період з 1 січня по 30 червня 2010 року».

У вказаних актах перевірок зафіксовано порушення підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР, внаслідок чого відокремлені підрозділи позивача не визначили суму податкового зобов'язання та занизили податок на прибуток, який одержано не від господарської діяльності залізничного транспорту.

На підставі зазначених актів Інспекція податковими повідомленнями-рішеннями від 20 січня 2011 року №№ 6/23-1/25445529/270, 7/23-1/01071290 та 24 січня 2011 року № 8/23-1/01071255/288 відокремленому підрозділу «Європейське транспортно-експедиційне відділення» визначила податкове зобов'язання з податку на прибуток та застосувала до нього штрафну (фінансову) санкцію на загальну суму 617 грн 50 коп., відокремленому підрозділу «Станція Чоп» – на загальну суму 4431 грн 25 коп., відокремленому підрозділу «Колійна машинна станція № 198» – на загальну суму 23 911 грн.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 18 травня 2011 року позов задовольнив: визнав нечинними та скасував податкові повідомлення-рішення від 20 січня 2011 року №№ 6/23-1/25445529/270, 7/23-1/01071290 та 24 січня 2011 року № 8/23-1/01071255/288.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 9 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 лютого 2015 року касаційну скаргу Інспекції залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, із висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що оскільки відокремлені підрозділи «Станція Чоп», «Європейське транспортно-експедиційне відділення» та «Колійна машинна станція № 198» не є юридичними особами, податок на прибуток, одержаний від діяльності цих відокремлених підрозділів правомірно задекларований і сплачений Львівською залізницею.

Не погоджуючись з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2015 року, Інспекція звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР.

Просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та відмовити у задоволенні позову.

На підтвердження неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права Інспекція посилається на постанову Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2014 року (справа № К/800/3777/13), в якій касаційний суд у подібних правовідносинах, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що відповідно до підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР платниками податку на прибуток, що одержаний не від господарської діяльності залізничного транспорту, є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, а тому порядок оподаткування діяльності залізниці передбачає розмежування обов'язку з декларування та сплати податку на прибуток між управліннями залізниці та підприємствами залізничного транспорту і їх структурними підрозділами залежно від видів діяльності, за якими було отримано дохід.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні і ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах, при цьому у справі, що розглядається, – правильно.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР платниками податку на прибуток, одержаний від господарської діяльності залізничного транспорту, є управління залізниці. Перелік робіт та послуг, що належать до господарської діяльності залізничного транспорту, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Як доходи залізниць, одержані від господарської діяльності залізничного транспорту, згідно з підпунктом 2.2.1 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР розуміють доходи у межах доходних надходжень, перерозподілених між залізницями у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Водночас підпунктом 2.2.2 цього ж пункту встановлено, що платниками податку на прибуток, що одержаний не від господарської діяльності залізничного транспорту, є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 62 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) підприємство – це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційний код.

За змістом підпункту 2.1.3 пункту 2.1 статті 2 Закону № 334/94-ВР платниками податку є: філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (з числа резидентів – суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами), що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за місцезнаходженням філій.

Водночас прийнятою на виконання пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 року № 173 (чинною на час виникнення спірних відносин) затверджено Перелік робіт (послуг), що належать до основної діяльності залізничного транспорту, хоча вищезгаданою нормою права передбачалось визначити перелік робіт та послуг, що належать до господарської діяльності, і не передбачалось відокремлення на рівні підзаконного акта «основної» діяльності залізничного транспорту. Ця обставина, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, призвела до неоднакового застосування підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що визначення суб'єкта (платника) податку закон пов'язує з кількома юридичними фактами – отриманням прибутку від господарської чи не від господарської діяльності залізничного транспорту та організаційною визначеністю самого управління залізниці. Відповідно, закон не пов'язує вирішення цього питання з терміном «основна» діяльність залізничного транспорту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 16 квітня 2013 року та 7 липня 2015 року (справи №№ 21-88а13, 21-31а15 відповідно).

У разі якщо управління залізниці не має підпорядкованих підприємств залізничного транспорту, які мають статус юридичних осіб, та, відповідно, їх структурних підрозділів, то єдиним платником податку на прибуток (одержаний як від основної діяльності, так і від інших складових загальної господарської діяльності залізничного транспорту) в системі зазначеного управління залізниці є виключно управління залізниці, а структурні підрозділи залізниці відповідно до підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР не вважаються окремими платниками податку, оскільки не мають статусу підприємств.

Викладене дає підстави для висновку, що Львівська залізниця правомірно прийняла рішення щодо сплати консолідованого податку, тому спірні податкові повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток та застосування до структурних підрозділів штрафних санкцій є неправомірними.

За таких обставин у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України правильно застосував норми матеріального права, тому підстав для задоволення заяви Інспекції немає.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко

Судді: О.Ф. Волков, М.І. Гриців, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.В. Кривенко, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, О.О. Терлецький

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
14.07.2015
ПІБ судді:
Прокопенко О.Б.
Реєстраційний № рішення
21-1427а15
Резолютивна частина
У задоволені заяви контролюючого органу відмолено.
Подальше оскарження
Це рішення Верховного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію