Постанова Верховного суду України від 12.06.2012 у справі № 21-89а12

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

12 червня 2012 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Бі Енд Ейч» (далі – Товариство)

до Бориспільської митниці Державної митної служби України (далі – Митниця),

третя особа – Департамент боротьби з контрабандою, аналізу ризиків та протидії корупції Державної митної служби України (далі – Департамент),

про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и л а:

У липні 2006 року Товариство звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Митниці від 17 лютого 2006 року № 9 і № 10, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 503 698 грн 68 коп. ввізного мита та 1 058 136 грн 48 коп. податку на додану вартість відповідно; від 13 липня 2006 року № 13 і № 14, якими позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 25 184 грн 93 коп. зі сплати мита та 52 906 грн 82 коп. зі сплати податку на додану вартість відповідно.

Позовні вимоги ґрунтувалися на тому, що Товариство при митному оформленні товару виконало всі процедури, передбачені чинним законодавством України, митний орган при здійсненні митного контролю прийняв вантажні митні декларації (далі – ВМД) без будь-яких зауважень, тобто Митниця підтвердила правильність та достовірність заповнених ВМД, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що винесені з порушенням вимог митного та податкового законодавства.

Суди розглядали справу неодноразово.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 29 квітня 2010 року позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення Митниці від 17 лютого 2006 року № 9 і № 10 та податкові повідомлення від 13 липня 2006 року № 13 і № 14.

У задоволенні решти позовних вимог – про визнання дій Митниці в частині нарахування штрафних санкцій та видання податкових повідомлень від 13 липня 2006 року № 13 і № 14 незаконними, а також про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) Митниці застосовувати штрафні санкції у разі, коли митний орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, – відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 2 листопада 2010 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року скасував та прийняв нову – про відмову в задоволенні позову.

Відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив із того, що за наслідками проведеної перевірки Митниця правомірно прийняла податкові повідомлення від 17 лютого 2006 року № 9 і № 10 та податкові повідомлення від 13 липня 2006 року № 13 і № 14. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що митні органи навіть після закінчення операцій з митного контролю, оформлення та пропуску товарів через митний кордон у випадку порушення особами митного законодавства України мають право проводити контроль і за його наслідками приймати відповідні рішення, оскільки здійснення митного контролю, на думку апеляційного суду, не обмежено строками.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 лютого 2011 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2010 року скасував, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року залишив у силі.

Касаційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що митний орган, приймаючи ВМД та пропускаючи товар на митну територію України, погодився з відомостями про товар, а тому відповідно до статті 17 Закону України від 5 лютого 1992 року № 2097-XII «Про Єдиний митний тариф», пунктів 10.1 та 10.3 статті 10 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі – Закон № 2181-III) не мав правових підстав для прийняття податкових повідомлень про нарахування податкових зобов'язань.

Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, Департамент звертався із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III, за результатами розгляду якої прийнято постанову Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року. Цією постановою у задоволенні заяви Департаменту відмовлено у зв'язку з тим, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У січні 2012 року Департамент повторно звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України вказаної ухвали суду касаційної інстанції з тієї самої підстави.

На обґрунтування заяви Департамент послався на судове рішення Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2011 року.

Заява Департаменту про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвала касаційного суду, на яку посилається заявник як на підставу для допуску справи до провадження, постановлена за тих же обставин, що й постанова цього суду від 17 квітня 2008 року, яку Департамент додав до попередньої заяви на обґрунтування наявності підстав для перегляду оскаржуваного рішення.

У зв'язку з наведеним і враховуючи те, що Верховний Суд України вже висловився стосовно відсутності підстав для задоволення заяви з огляду на відмінність обставин цієї справи від обставин справи, на рішення в якій послався заявник, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла аналогічних висновків і вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Департаменту боротьби з контрабандою, аналізу ризиків та протидії корупції Державної митної служби України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.Б. Гусак, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, О.Б. Прокопенко, О.О. Терлецький

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
12.06.2012
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-89а12
Резолютивна частина
Верховний Суд України відмовив у задоволенні заяви контролюючого органу з огляду на відмінність обставин справи.
Подальше оскарження
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію