Постанова Верховного Суду України від 12.02.2013 у справі № 21-436а12
Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2013 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом закритого акціонерного товариства «Авангард» (далі – ЗАТ)

до державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області (далі – ДПІ), Головного управління Державного казначейства України (далі – Держказначейство) в Івано-Франківській області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У травні 2007 року ЗАТ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ від 26 грудня 2006 року № 0001421500/0, яким йому було зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі – ПДВ) на 60 603 грн. Також позивач просив суд зобов'язати відповідача надати органу Держказначейства висновок на відшкодування ПДВ.

На обґрунтування позову ЗАТ послалося на те, що за наслідками фінансово-господарської діяльності на підставі податкових накладних, отриманих за купівлю основних фондів у вересні 2006 року, позивач відобразив суму сплаченого податку у складі податкового кредиту загальної податкової декларації з ПДВ № 3 і визначив суму бюджетного відшкодування за жовтень 2006 року в розмірі 60 603 грн з перерахуванням її на рахунок в установі банку. Враховуючи особливості своєї діяльності як сільськогосподарського підприємства, ЗАТ подавало до податкової інспекції три види податкових декларацій з ПДВ: загальну № 3 та спеціальні (скорочені) №№ 1 та 2. Вважає, що воно правомірно сформувало податковий кредит у сумі 60 603 грн за результатами господарських операцій щодо придбання основних фондів (купівлі трактора, придбання металопродукції та отримання послуг щодо проведення будівельно-монтажних робіт виробничих приміщень) і правильно це задекларувало в загальній податковій декларації № 3, а не в спеціальній декларації.

Господарський суд Івано-Франківської області постановою від 10 січня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2009 року, позов задовольнив частково: визнав недійсним спірне податкове повідомлення-рішення від 26 грудня 2006 року № 001421500/0; в решті позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 жовтня 2012 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ДПІ, не погоджуючись із рішенням касаційного суду, звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України пунктів 11.21, 11.29 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 168/97-ВР) у подібних правовідносинах. Просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування заяви ДПІ додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2011 року (справа № К-15429/11), яка, на її думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ДПІ підлягає задоволенню з таких підстав.

В ухвалі, наданій на підтвердження неоднакового правозастосування, касаційний суд дійшов висновку, що позивач, реалізовуючи свою продукцію переробним підприємствам та здійснюючи операції щодо придбання товарно-матеріальних цінностей для виробництва сільськогосподарської продукції, не сплачує ПДВ до бюджету, а повинен включати податкові зобов'язання з ПДВ та податковий кредит до спеціальної (спрощеної) податкової декларації.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову, виходив із того, що ЗАТ, реалізовуючи свою продукцію переробним підприємствам та здійснюючи операції щодо придбання товарно-матеріальних цінностей для виробництва сільськогосподарської продукції, правильно включило податкові зобов'язання з ПДВ та податковий кредит до загальної податкової декларації, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

Верховний Суд України не погоджується з висновком суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, з таких підстав.

Пунктом 11.21 статті 11 Закону № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, зокрема, що сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. Порядок нарахування і використання зазначених коштів установлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 11.29 вказаної статті (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зупинено до 1 січня 2006 року дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету ПДВ за операціями з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів) , виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюється сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1.2 розділу 1  Порядку заповнення та подання  податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України (далі – ДПА) від 30 травня 1997 року № 166, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за № 250/2054 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), платники податку, в яких згідно із чинним законодавством (пункти 11.21, 11.29 Закону № 168/97-ВР) суми ПДВ повністю залишаються в розпорядженні для цільового використання, подають податкову декларацію з ПДВ (скорочену). До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених зазначеними пунктами.

Згідно з пунктом 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками – платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів) , виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 (далі – Порядок акумуляції та використання коштів) на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з ПДВ з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів) , виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємством молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подає її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з ПДВ за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум ПДВ за попередній звітний період, форма та зміст якої визначаються ДПА за погодженням із Міністерством аграрної політики. Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з ПДВ з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів) , виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою ПДВ, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою ПДВ, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми ПДВ до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету в безспірному порядку. Зазначений окремий рахунок сільськогосподарський товаровиробник повинен відкрити протягом одного звітного періоду. Залишок податкового кредиту відповідно до згаданої декларації, тобто від'ємна різниця між сумою ПДВ, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою ПДВ, сплаченою ними постачальникам, зараховується сільськогосподарським товаровиробникам на зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів.

Наведене дає підстави дійти висновку, що при визначенні об'єкта оподаткування платник ПДВ, який підпадає під дію пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР, і податкове зобов'язання, і податковий кредит декларує за спеціальною (скороченою) податковою декларацією. Оскільки позивач, реалізовуючи продукцію, на підставі зазначеної норми не сплачує цей податок до бюджету, а декларує податкові зобов'язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку акумуляції та використання коштів, то й податковий кредит із ПДВ, сформований за операціями із придбання основних засобів, має включатися до тієї самої декларації та, відповідно, зменшувати суму, що залишається в його розпорядженні.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився Вищий адміністративний суд України, щодо правомірності включення позивачем сум ПДВ з вартості придбаних основних засобів до загальної декларації із цього податку є такими, що не відповідають вимогам законодавства.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 січня 2011 року (справа № 21-53а10), 31 січня 2011 року (справа № 21-78а10), 20 лютого 2012 року (справа № 21-395а11).

Враховуючи викладене, заява ДПІ підлягає задоволенню, а ухвала Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня 2012 року – скасуванню.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.Б. Гусак, П.В. Панталієнко, О.А. Коротких, О.Б. Прокопенко, О.В. Кривенда, О.О. Терлецький, В.Л. Маринченко, Ю.Г. Тітов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
12.02.2013
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-436а12
Резолютивна частина
Верховний Суд України задовольнив позовні вимоги платника, оскільки судові рішення попередніх інстанцій не відповідають вимогам законодавства.
Подальше оскарження
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію