Постанова Верховного Суду України від 11.12.2012 у справі № 21-305а12

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2012 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В.,Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника позивача – Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби (далі – ОДПІ) – Ухань В.П.,

прокурора Генеральної прокуратури України – Капшученко Ю.М.,

відповідача – акціонерного товариства закритого типу «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т. – Прилуки» (далі – Товариство) – Данилевича О.Й.,Кобця О.В., –

розглянувши в порядку усного провадження справу

за позовом Прилуцького міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі ОДПІ до Товариства про стягнення суми, –

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2010 року ОДПІ звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з Товариства відрахування з коштів, витрачених на рекламу тютюнових виробів, у сумі 516 839 грн 32 коп., які на підставі статті 22 Закону України від 3 липня 1996 року № 270/96-ВР «Про рекламу» (далі – Закон № 270/96-ВР) мають спрямовуватися на виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління та зловживання алкоголем. У результаті проведеної працівниками ОДПІ виїзної планової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2009 року по 1 квітня 2010 року складено акт від 16 серпня 2010 року № 816/23/14333202.
У зазначеному акті контролюючий орган зазначив, що в ході перевірки було виявлено факт нездійснення відповідачем відрахування коштів на виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління, передбачених статтею 22 Закону № 270/96-ВР, що стало причиною для звернення до суду з позовом.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 24 листопада 2010 року у задоволенні позову відмовив, мотивуючи своє рішення тим, що стягувані відрахування на соціальну рекламу не включені до переліку загальнодержавних податків та зборів, передбачених у статті 13 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-ХІІ «Про систему оподаткування» (далі – Закон № 1251-ХІІ), а також відсутній прописаний порядок відрахування коштів, про які йдеться у статті 22 Закону № 270/96-ВР.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 31 березня 2011 року постанову суду першої інстанції скасував і прийняв нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення відрахувань в сумі 516 839 грн 32 коп. задовольнив. Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що стаття 22 Закону № 270/96-ВР і є тією нормою, яка встановлює обов'язок відповідача спрямовувати відрахування на виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління та зловживання алкоголем, при цьому здійснення таких відрахувань регулюється підзаконним нормативним актом, яким є Порядок відрахувань на виробництво соціальної рекламної інформації про шкоду тютюнопаління та вживання алкогольних напоїв, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 року № 997 (далі – Порядок), а контроль за справлянням зазначеного відрахування відповідно до додатків № 8 до законів України від 27 грудня 2008 року № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та від 27 квітня 2010 року № 2154-VI «Про Державний бюджет України на 2010 рік» покладений на Державну податкову адміністрацію України (далі – ДПАУ).

Вищий адміністративний суд України постановою від 31 травня 2012 року постанову суду апеляційної інстанцій скасував, а постанову суду першої інстанції залишив без змін. Залишаючи без змін рішення першої інстанції, касаційний суд послався на частину другу статті 16 Закону № 1251-ХІІ, вбачаючи добровільний характер стягуваного за позовом відрахування з огляду на відсутність його у переліку обов'язкових платежів, визначених статтями 14 та 15 цього Закону.

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2012 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), ОДПІ та заступник Генерального прокурора України просять ухвалу суду касаційної і постанову суду першої інстанцій скасувати, а постанову апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 22 Закону № 270/96-ВР, в якій ідеться про те, що рекламодавці алкогольних напоїв та тютюнових виробів зобов'язані у порядку, передбаченому законами України, спрямовувати на виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління та зловживання алкоголем не менше 5 відсотків коштів, витрачених ними на розповсюдження реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв у межах України.

На обґрунтування заяви позивач надав копію постанови Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2009 року (справа № К-11733/07), яка, на його думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заяви ОДПІ та Генеральної прокуратури України про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягають задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, касаційний суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що стягувані відрахування відповідно до статті 16 Закону № 1251-ХІІ здійснюються на добровільних, а не на обов'язкових засадах, оскільки такі відрахування не відносяться ні до загальнодержавних, ні до місцевих податків та зборів (обов'язкових платежів) , передбачених статтями 14 і 15 зазначеного Закону.

Водночас у постанові Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2009 року (справа № К-11733/07), наданій на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, касаційний суд зайняв позицію про обов'язковість сплати коштів рекламодавцями тютюнових виробів на виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління, посилаючись на статтю 22 Закону № 270/96-ВР. Крім того, згідно з додатком 1 до Закону України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV «Про Державний бюджет України на 2005 рік» (далі – Закон № 2285-IV) платіж, з приводу якого виник спір, включено до переліку доходів загального фонду Державного бюджету України, що також вказує на його обов'язковість. А згідно зі статтею 87 та додатком 8 до Закону № 2285-IV контроль за справлянням (стягненням) до бюджету зазначеного відрахування покладено на ДПАУ.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Закон № 270/96-ВР, пунктом 8 статті 22 якого, зокрема, передбачено, що рекламодавці алкогольних напоїв і тютюнових виробів зобов'язані у порядку, передбаченому законами України, спрямовувати на виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління та зловживання алкоголем не менше 5 відсотків коштів, витрачених ними на розповсюдження реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв у межах України, був прийнятий 3 липня 1996 року.

Пунктом 3 Розділу V «Прикінцеві положення» зазначеного Закону законодавець зобов'язав Кабінет Міністрів України подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законів України, які випливають із цього Закону, а в пункті 4 Постанови Верховної Ради України від 3 липня 1996 року № 274/96-ВР «Про порядок введення в дію Закону України «Про рекламу» Комісії Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності доручалося проаналізувати пропозиції про додаткове оподаткування в галузі реклами і зробити висновки щодо можливості внесення відповідних змін і доповнень до Закону № 1251-ХІІ.

На момент виникнення спірних відносин зміни до відповідних законів не вносились.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, змін до законів України, які випливають із згаданого Закону, до переліку яких необхідно віднести Закон № 1251-ХІІ, внесено не було. Статті 13–15 цього Закону, що встановлюють види податків і зборів (обов'язкових платежів) , які справляються на території України, не містять у своєму переліку спірного платежу (не менше 5 відсотків коштів, витрачених на розповсюдження реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв у межах України), а частина друга статті 16 закріплює правило, за яким державні та інші цільові фонди, які не передбачені цим Законом, мають своїм джерелом виключно прибуток підприємств, який залишається після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів) , передбачених статтями 14 і 15 цього Закону. Відрахування до цих фондів здійснюється на добровільних засадах.

Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування, яка базується на принципах оподаткування, закріплених у статті 3 Закону № 1251-ХІІ.

Норми саме цього Закону є спеціальними стосовно визначення обов'язковості платежів до бюджету України, державних та інших цільових фондів, встановлених різними нормативно-правовими актами.

Саме вони обґрунтовано, як такі, що кореспондують принципам податкового права, яким має бути підпорядковане все податкове регулювання, застосовані касаційним судом у справі, що розглядається.

Окрім того, норми цього Закону, які дотичні до регулювання спірних відносин, були прийняті пізніше.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог і залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в їх задоволенні, дійшов правильного висновку про те, що ні в Законі № 1251-ХІІ, ні в інших законах України у сфері оподаткування не було закріплено порядок обчислення та сплати відрахувань від суми коштів, витрачених на рекламу тютюнових виробів та/або алкогольних напоїв в межах України, через що не мають статусу обов'язкового платежу на рівні сплати податків, з чим погодилася колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяв Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби та заступника Генерального прокурора України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий  В.В. Кривенко

Судді:  М.Б. Гусак, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, О.Б. Прокопенко, О.О. Терлецький, Ю.Г. Тітов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
11.12.2012
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-305а12
Резолютивна частина
Верховний Суд України відхилив заяву контролюючого органу, оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Подальше оскарження
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає
Замовити персональну презентацію