Постанова Верховного Суду України від 11.06.2013 у справі № 21-41а13
Державний герб України  

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2013 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., 

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю: представників позивача - публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі - АКБ «Київ») - Коротуна О.М., Шевчук О.І.,

представника відповідача - спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (правонаступником якої є Окружна державна податкова служба - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби; далі - СДПІ) - Завгороднєвої О.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом АКБ «Київ» до СДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2008 року АКБ «Київ» звернувся до суду з позовом, у якому з уточненням позовних вимог просив визнати нечинним акт невиїзної позапланової документальної перевірки від 25 січня 2008 року

№ 41/43-20/14371869 з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум збору за право на використання символіки м. Києва за період з 11 квітня 2006 року по 30 червня 2007 року та скасувати податкові повідомлення-рішення СДПІ від 7 лютого 2008 року № 0000684320/0 і № 0000694320/0 та 10 квітня 2008 року № 0000684320/1 і № 0000694320/1, якими АКБ «Київ» визначено податкове зобов'язання в сумі 496 274 грн 58 коп. за несплату збору за право на використання символіки м. Києва та 680 грн штрафних санкцій за неподання податкових декларацій із зазначеного збору.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 12 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2011 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 жовтня 2012 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що назва «Київ» відноситься до місцевої символіки, у зв'язку з чим позивач був зобов'язаний сплачувати збір за право на використання символіки м. Києва відповідно до статті 12 Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 «Про місцеві податки і збори» (далі - Декрет № 56-93).

Не погоджуючись із рішенням касаційного суду, АКБ «Київ» звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статті 12 Декрету № 56-93 у подібних правовідносинах. Просить рішення суду касаційної інстанції скасувати та прийняти нове - про правильне застосування норм матеріального права щодо спірних правовідносин.

На обґрунтування заяви АКБ «Київ» додав копію постанови Вищого адміністративного суду України від 18 січня 2011 року (справа № К-26752/10).

Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши пояснення представників АКБ «Київ» та СДПІ, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не погоджується з висновком суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, з таких підстав.

У справі, яка розглядається, касаційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зазначив, що назва «Київ» відноситься до місцевої символіки м. Києва, збір на право використання якої, зокрема найменування «Київ», справляється з тих суб'єктів господарювання, які використовують зазначену символіку у комерційних цілях. АКБ «Київ» використовує у власній назві слово «Київ» у комерційних цілях, а отже, на думку суду, він має сплачувати відповідний місцевий збір.

Водночас у судовому рішенні, наданому на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що до місцевої символіки, яка є предметом справляння місцевого збору, відносяться герб міста або іншого населеного пункту, назва чи зображення архітектурних, історичних пам'яток. При цьому назва міста або іншого населеного пункту, якщо таке місто або такий населений пункт не віднесено до архітектурних чи історичних пам'яток, до місцевої сиволіки відповідно до вимог Декрету № 56-93 не відноситься. Оскільки назва «Київ» як міста не включена до списку історичних пам'яток, то підстав для справляння збору за право на використання місцевої симовліки, на думку суду касаційної інстанції, немає.

Наслідком різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 12 Декрету № 56-93.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні наведених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 15 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1251-XII) до місцевих зборів (обов'язкових платежів) , зокрема, належить збір за право використання місцевої символіки.

Згідно зі статтею 18 Декрету № 56-93 органам місцевого самоврядування було надано право самостійно встановлювати і визначати порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок.

Стаття 12 Декрету № 56-93 передбачає, що збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування. Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб - 0,1 відсотка вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, - п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 3 Закону України від 15 січня 1999 року № 401-XIV «Про столицю України - місто-герой Київ» територіальна громада м. Києва має герб, прапор та іншу символіку. Райони в місті можуть мати власну символіку. Зміст, опис, порядок використання символіки визначаються Положенням про символіку, яке затверджується, відповідно, Київською міською радою (далі - Міськрада) та районними в місті радами.

Так, рішенням Міськради від 9 березня 2006 року № 149/3240 «Про внесення змін та доповнень до рішення Київської міської ради народних депутатів від 15 лютого 1994 року № 7 «Про введення збору за право на використання символіки м. Києва» затверджено Положення про збір за право на використання символіки міста Києва (далі - Положення).

Згідно з пунктом 1.2 Положення до місцевої символіки відносяться назви і зображення об'єктів та історичних пам'яток міста згідно з затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15 січня 1996 року № 39 Переліком назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору у встановленому порядку (далі - Перелік). Це: герб м. Києва; прапор м. Києва; назви (похідні від назв) історичних пам'яток міста згідно з Переліком, які використовуються в найменуваннях підприємств або окремих видах продукції (крім найменувань, які слугують для визначення місцезнаходження) ; зображення об'єктів історичних пам'яток міста згідно з Переліком, які використовуються при виготовленні друкованої (за винятком бланків ділових паперів), сувенірної, рекламної продукції тощо. За пунктом 76 Переліку назва «Київ» віднесена до назв, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору в установленому порядку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що до місцевої символіки, яка є предметом справляння зазначеного збору, відносяться герб міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток. При цьому назва міста або іншого населеного пункту, якщо таке місто або такий населений пункт не віднесено до архітектурних пам'яток, до місцевої символіки відповідно до норм Декрету № 56-93 не належить.

Таким чином, включення до Переліку назви міста, якщо таке місто не віднесено до архітектурних пам'яток, не відповідає вимогам Декрету № 56-93.

Окрім того, поняття «комерційна мета», яке є визначальним при сплаті збору, не визначене жодним нормативним актом України.Господарський кодекс України (далі - ГК), а саме назва Глави 4 - «Господарська комерційна діяльність (підприємництво)», - ототожнює комерційну діяльність з підприємництвом.

Відповідно до статті 42 ГК підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто як комерційну мету розуміють власну господарську діяльність, метою якої є одержання прибутку.

Аналізуючи статтю 12 Декрету № 56-93, можна дійти висновку, що Законодавець мав на увазі використання місцевої символіки при виготовленні продукції, виконанні робіт, наданні послуг, що в кінцевому результаті принесе прибуток.

В судових рішеннях відсутні посилання на те, що діяльність АКБ «Київ» пов'язана з використанням місцевої символіки з комерційною метою.

Таким чином, колегія суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій, з якими погодився Вищий адміністративний суд України, про те, що, оскільки назва «Київ» відноситься до місцевої символіки м. Києва та АКБ «Київ» використовує у власній назві слово «Київ» з комерційною метою, - він має сплачувати відповідний місцевий збір за використання місцевої символіки, не відповідають вимогам законодавства.

Враховуючи викладене, заява АКБ «Київ» підлягає частковому задоволенню, а ухвала Вищого адміністративного суду України від 4 жовтня 2012 року - скасуванню.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 жовтня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.Б. Гусак  П.В. Панталієнко  О.А. Коротких  О.Б. Прокопенко  О.В. Кривенда  О.О. Терлецький  В.Л. Маринченко  Ю.Г. Тітов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
11.06.2013
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
№ 21-41а13
Резолютивна частина
Верховний Суд задовольнив частково заяву платника, скасував рішення Вищого адміністративного суду та направив справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Подальше оскарження
Рішення Верховного Суду є остаточним і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію