Постанова Верховного Суду України від 10.07.2012 у справі № 21-147а12

Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

10 липня 2012 року  м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б.,Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом прокурора Індустріального району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська (далі – Прокурор, МДПІ відповідно)

до колективного підприємства Дніпропетровська трикотажна фабрика “Дніпрянка” (далі – КП “Дніпрянка”)

про стягнення штрафних (фінансових) санкцій,

в с т а н о в и л а:

У травні 2008 року Прокурор звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з КП “Дніпрянка” на користь держави 40 665 грн 10 коп. штрафних (фінансових) санкцій, застосованих МДПІ рішеннями від 4 грудня 2007 року № 0003782330 та № 0003792330 на підставі пунктів 3, 4 статті 17 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (далі – Закон № 265/95-ВР) і абзацу третього частини першої статті 1 Указу Президента від 12 червня 1995 року № 436/95 “Про застування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” (далі – Указ).

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 18 вересня 2008 року в задоволенні позову відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 травня 2009 року постанову суду першої інстанції скасував, позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 лютого 2012 року постанову апеляційного суду скасував, постанову суду першої інстанції залишив у силі.

При цьому суд касаційної інстанції виходив із того, що адміністративно-господарські санкції, зокрема штраф, передбачений статтею 17 Закону № 265/95-ВР, є конфіскаційними, оскільки направлені на вилучення державою у суб'єкта підприємницької діяльності основних чи оборотних фондів, іншого майна, тому в силу вимог статті 41 Конституції України їх застосування можливе лише за рішенням суду. Ураховуючи наведене, звернення контролюючого органу до суду з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій у разі відмови суб'єкта господарювання від їх сплати в добровільному порядку повинно бути в межах строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України (далі – ГК).

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), МДПІ просить скасувати ухвалу касаційного суду, справу направити на новий розгляд до цього ж суду.

На обґрунтування мотивів перегляду судового рішення заявник послався на неоднакове застосовування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та додав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 січня 2010 року, в якій цей суд дійшов висновку про те, що статтею 250 ГК передбачено строки застосування адміністративно-господарських санкцій, а строки звернення контролюючого органу до суду з позовом про стягнення цих санкцій встановлено статтею 99 КАС.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування статті 250 ГК і статті 99 КАС, виходить із такого.

Статтею 17 Закону № 265/95-ВР встановлено, зокрема, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції.

У абзаці третьому частини першої статті 1 Указу встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особамигромадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки – у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Відповідно до частини першої статті 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 99 КАС визначено строки звернення до адміністративного суду.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що встановлені статтею 250 ГК строки поширюються лише на застосування контролюючим органом адміністративно-господарських санкцій, а не на їх стягнення в судовому порядку, що здійснюється в межах строків звернення, встановлених статтею 99 КАС.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, неправильно застосував норми матеріального права.

З урахуванням наведеного ухвала касаційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

При цьому суду необхідно врахувати, що порушення відповідними контролюючими органами строків застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 250 ГК, або інша незаконність їх рішень є підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення санкцій, встановлених у таких рішеннях.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:          

Заяву Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 лютого 2012 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий  В.В. Кривенко

Судді:М.Б. Гусак, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, О.Б. Прокопенко, О.О. Терлецький, Ю.Г. Тітов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
10.07.2012
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-147а12
Резолютивна частина
Верховний Суд України задовольнив заяву контролюючого органу, рішення касаційного суду скасовано, а справу напралено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Подальше оскарження
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає
Замовити персональну презентацію