Постанова Верховного Суду України від 10.03.2015 у справі № 21-74а15

Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В.,  Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л.,  Терлецького О.О., –   

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СГ КОНСАЛТ» (далі – ТОВ)

до Харківської обласної митниці Державної митної служби України (на сьогодні – Харківська митниця Міністерства доходів і зборів України (в стані припинення) ; далі – Митниця)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2012 року ТОВ звернулося до суду з позовом до Митниці, у якому просило визнати протиправними (незаконними) та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 26 жовтня 2012 року №№ 111, 112, 113, 114 (далі – спірні рішення).

На обґрунтування позову зазначило, що, передаючи в оренду майно іноземного інвестора, за рахунок якого був збільшений статутний капітал ТОВ, не вчинило дій щодо відчуження цього майна в розумінні підпункту 14.1.31 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), а тому спірні рішення Митниця прийняла всупереч вимогам закону.

Суди встановили, що з 25 по 27 вересня 2012 року Митниця провела невиїзну документальну перевірку використання ТОВ товарів – «цистерн на автомобільному шасі – напівпричепів вантажних для перевезення та роздачі скраплених газів…», ввезених на митну територію України як іноземна інвестиція, за період із 1 по 31 липня 2011 року.

За результатами проведеної перевірки Митниця встановила порушення вимог законодавства України в галузі митної справи у зв'язку з відчуженням (використанням) ввезеного на митну територію України майна іноземного інвестора, що призвело до порушення вимог Закону України від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР «Про режим іноземного інвестування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 93/96-ВР) та Закону України від 5 квітня 2001 року № 2371-ІІІ «Про митний тариф України» (чинного на час виникнення спірних відносин) у частині повноти сплати платежів за відчуження (використання) зазначеного майна, в результаті чого було занижено податкові зобов'язання на суму 234 800 грн 60 коп., з яких 195 667 грн 16 коп. – ввізне мито, 39 133 грн 44 коп. – податок на додану вартість (далі – ПДВ), про що склала акт від 4 жовтня 2012 року № 0047/12/807000000/0033479070 (далі – акт перевірки) .

На підставі цього акта перевірки Митниця прийняла спірні рішення, якими визначила суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежами: мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності, – 244 583 грн 95 коп., ПДВ з товарів, увезених на територію України, – 48 916 грн 80 коп., пеня – 23 367 грн 79 коп., 4673 грн 56 коп.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 26 листопада 2012 року, яку залишив без змін ухвалою від 20 березня 2013 року Харківський апеляційний адміністративний суд, позов задовольнив: визнав протиправними (незаконними) та скасував спірні рішення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 червня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Митниця зазначає, що в доданій до заяви постанові Вищого адміністративного суду України від 10 грудня 2014 року (справа № К/800/53579/14) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення Закону України від 17 лютого 2000 року № 1457-ІІІ «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» (далі – Закон № 1457-ІІІ), пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 7 грудня 2000 року № 2134-ІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні» (далі – Закон № 2134-ІІІ). Просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу на новий розгляд до зазначеного суду.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення суду касаційної інстанції підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви постанові суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення Закону № 1457-ІІІ та пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 2134-ІІІ.

Так, у справі, копію рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що оскільки положення частини першої статті 5 Закону № 1457-ІІІ у взаємозв'язку з іншими положеннями цього Закону є підставою як для відмови у наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації, то Закон № 1457-ІІІ, який прийнятий пізніше, ніж Закон № 93/96-ВР, припинив пільги для підприємств з іноземними інвестиціями.

Натомість у справі, що розглядається, касаційний суд зазначив, що згідно з частиною першою статті 18 Закону № 93/96-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

Колегія суддів вважає, що аналіз судового рішення у справі, що розглядається, та наданого для порівняння рішення суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 93/96-ВР майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

Відповідно до частини п'ятої цієї статті якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на день здійснення відчуження майна.

Разом із тим на час ввезення ТОВ напівпричепів на митну територію України (липень 2011 року) діяли положення Закону № 1457‑III, який спрямований на захист конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності, створеними без залучення коштів або майна (майнових чи немайнових прав) іноземного походження, та суб'єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення державного захисту вітчизняного виробника та конституційних прав і свобод громадян України.

Офіційне тлумачення положень частини першої статті 5 Закону № 1457‑III та частини першої статті 19 Закону України від 18 вересня 1991 року № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» (далі – Закон № 1560-XII) у Рішенні від 29 січня 2002 року № 1-рп/2002 надав Конституційний Суд України, який дійшов таких висновків.

З дня набуття чинності частиною першою статті 5 Закону № 1457-III спеціальне законодавство та державні гарантії захисту іноземних інвестицій, які діяли на момент реєстрації інвестицій і підлягали застосуванню на вимогу іноземного інвестора на підставі гарантій від зміни законодавства, застосовуються у межах, передбачених статтею 3 цього Закону та статтею 19 Закону № 1560-XII.

Положення частини першої статті 5 Закону № 1457-III у взаємозв'язку з іншими положеннями цього Закону є підставою як для відмови у наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації.

Проте суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, положень Закону № 1457‑III, який був прийнятий пізніше, ніж Закон № 93/96-ВР, не застосував.

За наведених обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2014 року не узгоджується з вимогами чинного законодавства та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Харківської митниці Міністерства доходів і зборів України задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.І. Гриців, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, О.Б. Прокопенко, І.Л. Самсін, О.О. Терлецький

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
10.03.2015
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-74а15
Резолютивна частина
Заяву контролюючого органу задоволено, скасовано рішення суду касаційної інстанції, до якого справу направлено на новий розгляд.
Подальше оскарження
Це рішення Верховного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію