Постанова Верховного Суду України від 09.09.2010 у справі № 21-500во08

Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 вересня 2008 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами

за скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі - ДПІ)

про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2007 року справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтегро-Сервіс” (далі – ТОВ) до ДПІ,

за участю третьої особи – Відділення державного казначейства у Солом'янському районі м. Києва,

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та зобов'язання надати органу державного казначейства висновку про відшкодування з бюджету податку на додану вартість (далі – ПДВ),

в с т а н о в и л а:

У грудні 2005 року ТОВ звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи йоготим, що позивач за договором купівлі-продажу товару сплатив ПДВ. Оскільки контрагент звільнений від сплати ПДВ і надав належним чином оформлені податкові накладні, ТОВ має право на відшкодування з бюджету сум ПДВ.

Господарський суд м. Києва постановою від 3 березня 2006 року, яку Київський апеляційний господарський суд ухвалою від 16 травня 2006 року залишив без змін, позовні вимоги задовольнив.

Суди обґрунтовували свої рішення тим, що податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару, що і було зроблено позивачем. Водночас у разі, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 жовтня 2007 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

У скарзі ДПІ порушенопитання про перегляд за винятковими обставинами та скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2007 року, здійснено посилання на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, а саме пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (далі – Закон № 168/97-ВР).

Дослідивши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не знаходить підстав для її задоволення.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВРподатковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 тієї ж статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) – актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі № 168/97-ВРпередбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку – покупця належно оформленої податкової накладної.

Як убачається з матеріалів справи, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформленої податкової накладної № 23/01/3/1 від 23 січня 2004 року, виданої йому продавцем – ТОВ “Науково-виробниче підприємство “Північне Полісся”.

Із зазначеного випливає, що сума податкового кредиту та відповідно сума бюджетного відшкодування позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві.

За викладених обставин суди, застосувавши норми матеріального права, спір у справі вирішили правильно, а тому рішення, ухвалене судом касаційної інстанції, підлягає залишенню в силі.

Керуючись статтями 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2007 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді М.Б. Гусак, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, І.Л. Самсін, Ю.Г. Тітов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
09.09.2010
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-500во08
Резолютивна частина
Верховний Суд України відмовив у задоволенні заяви контролюючого органу, оскільки судом касаційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права. Рішення судів попередніх інстанцій залишено в силі.
Подальше оскарження
Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію