Постанова Верховного Суду України від 08.09.2015 у справі № 21-922а15

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф.,

суддів: Гриціва М.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі – Підприємство)

до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України – Центрального офісу з обслуговування великих платників (в подальшому – Міжрегіональне головне управління Державної фіскальної служби України – Центральний офіс з обслуговування великих платників; далі – ДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 9 квітня 2013 року № 0000214110, яким Підприємству нарахована сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) у розмірі 8 963 977 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 4 150 169 грн.

На обґрунтування позову Підприємство зазначило, що оскаржуване рішення суперечить нормам чинного законодавства, що призвело до порушення законних прав та інтересів позивача.

Суди встановили, що в період з 25 лютого по 18 березня 2013 року ДПІ провела невиїзну документальну перевірку Підприємства з питань дослідження правильності формування податкового кредиту з ПДВ по операціях з контрагентами, за результатами якої склала акт від 22 березня 2013 року № 317/41-10/24584661, у якому встановила порушення позивачем вимог:

- частин першої, п'ятої статті 203, пунктів 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, а саме: вчинені правочини по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за період січень 2010 року – жовтень 2012 року є нікчемними з обсягом проведених операцій за січень 2010 року – жовтень 2012 року на загальну суму 1 930 890 грн. У ході перевірки встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків;

- пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі – ПК), а саме: Підприємство в липні 2012 року безпідставно віднесло до складу податкового кредиту суму з ПДВ в розмірі 7 145 702 грн;

- пункту 1.7 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі – Закон № 168/97-ВР), підпунктів 14.1.181, 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, статті 22, підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10, 201.15 статті 201 ПК, що призвело до завищення податкового кредиту та зменшення суми ПДВ, яка підлягає перерахуванню та сплаті до бюджету за січень 2010 року – жовтень 2012 року на суму 9 076 592 грн.

На підставі зазначеного акта ДПІ винесла спірне податкове повідомлення-рішення, яким нарахована сума грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 8 963 977 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 4 150 169 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2015 року, позов задовольнив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), ДПІ, посилаючись на неоднакове застосування пункту 1.7 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, підпунктів 14.1.181, 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, статті 22, підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10, 201.15 статті 201 ПК, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2015 року, а справу направити на новий розгляд.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права заявник надав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2013 року № К/800/44495/13.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що Підприємство виконало передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит, оскільки взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники ПДВ, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентами первинними документами, зокрема податковими накладними.

Натомість у рішенні Вищого адміністративного суду України, наданому на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції, визнаючи правомірність рішення податкового органу, виходив із того, що первинна бухгалтерська та інша фінансово-господарська документація, податкові накладні, видані контрагентами, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Оскільки суди встановили, що в межах укладених договорів поставки товарів, робіт (послуг) не відбувалось, надана підприємством документація не може бути підставою для формування податкового кредиту.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, рішення у якій додано до заяви, у задоволенні заяви ДПІ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України – Центрального офісу з обслуговування великих платників відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков

Судді: М.І. Гриців, О.В. Кривенда, В.В. Кривенко, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, О.Б. Прокопенко, І.Л. Самсін, О.О. Терлецький

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
08.09.2015
ПІБ судді:
Волков О.Ф.
Реєстраційний № рішення
21-922а15
Резолютивна частина
Верховний Суд України відмовив у задоволені вимог контролюючого органу.
Подальше оскарження
Рішення Верховного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію