Постанова Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 21-469а14

Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом фізичної особи–підприємця (далі – ФОП) ОСОБА_1

до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції в Одеській області (далі – ОДПІ)

про визнання неправомірними дій та скасування рішень,

установила

У березні 2012 року ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати неправомірними дії ОДПІ і скасувати надіслані нею податкові повідомлення-рішення від 7 листопада 2011 року №№ 0016543701, 0000322200, 0000332200 та від 17 листопада 2011 року № 001654170.

Підставою для винесення податкових повідомлень-рішень став акт від 4 листопада 2011 року № 3222/17-01/28606090, складений за результатами документальної планової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 1 жовтня 2008 року по 30 червня 2011 року, у якому зазначено про порушення ФОП ОСОБА_1 статей 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (чинного на час виникнення спірних відносин), що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на суму 141 913 грн; підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, пункту 4.7 статті 4, пункту 6.1, підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, пункту 9.4 статті 9 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин) та пункту 186.3 статті 186, статті 187, статті 188, пункту 189.4 статті 189, підпункту «а» підпункту 195.1.3  пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 232 808 грн; статті 1 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 185/94-ВР), статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (далі – Декрет № 15-93) щодо порушення строків декларування валютних цінностей і строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 7 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2014 року, позов задовольнив частково: визнав неправомірними та скасував податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 7 листопада 2011 року №№ 0000322200, 0000332200 та відмовив у задоволенні решти позовних вимог. На обґрунтування рішення суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної і касаційної інстанцій, зазначив, що за порушення валютного законодавства під час здійснення господарської діяльності уповноважені органи державної влади в межах однорічного строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України (далі – ГК), можуть застосувати до суб'єкта господарювання, який допустив таке порушення, адміністративно-господарські санкції, передбачені статтею 238 цього ж Кодексу. На час (дату) застосування санкцій (7 листопада 2011 року) цей строк сплинув, тому зазначені податкові повідомлення-рішення належить визнати протиправними.

ОДПІ звернулась із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2014 року з підстави неоднакового застосування цим судом статті 250 ГК у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

На підтвердження наведених у заяві доводів ОДПІ послалася на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 грудня 2007 року (справа № 23/395/06-АП), у якій касаційний суд зазначив, що порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів, нарахування і сплата пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платника податків контролюючими органами, у тому числі у сфері порушення зовнішньоекономічної діяльності, регулюється спеціальними нормами – Законом України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (був чинним на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 2181-ІІІ), а отже, застосування до таких правовідносин статті 250 ГК є неприпустимим.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового правозастосування, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

Згідно зі статтею 1 Закону № 185/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виручка (виторг) резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на валютні рахунки в уповноважених банках у строки заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності – з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.

Відповідно до статті 4 зазначеного Закону порушення резидентами строків, передбачених, зокрема, статтею 1 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) .

Згідно з преамбулою до Декрету № 15-93 цей нормативний акт, зокрема, встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У частині першій статті 9 Декрету № 15-93 міститься припис про обов'язкове декларування у Національному банку України валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України, а у частині другій статті 16 цього нормативного акта встановлена відповідальність за його порушення. Зокрема, за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 Декрету № 15-93, застосовується така міра відповідальності (фінансова санкція), як штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

У преамбулі до Закону № 2181-ІІІ зазначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) , включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно зі статтею 1 цього Закону податкове зобов'язання – це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України; штрафна санкція (штраф) – плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій) , яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

За пунктом 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства, за винятком штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством.

Згідно зі статтею 15 цього Закону (загальне правило) податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім календарним днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, – за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до статті 238 ГК за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Одним із видів таких санкцій є адміністративно-господарський штраф (частина перша статті 239 ГК).

Як установили суди, юридичними фактами, що зумовили реалізацію норм права, стали порушення суб'єкта господарювання – ФОП ОСОБА_1 – у сфері валютного регулювання під час господарської діяльності, займаючись якою, він мав дотримуватися нормативно визначених приписів (правил) щодо підстав, порядку, строків та умов здійснення валютних операцій, а також використання іноземної валюти як засобу розрахунку. За недотримання цих правил встановлена фінансова відповідальність, до якої було притягнуто ФОП ОСОБА_1

Зі змісту (природи) виявлених порушень випливає, що вони не містять у собі ознак (елементів) складу податкового правовідношення, оскільки вони не стосуються відносин, що існують при визначенні державою видів податків, їх введення, справляння, проведення контролю і притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства; вони не стосуються відносини, пов'язаних із вилученням власності.

Зміст конкретних обставин і зумовлене ним правозастосування дає підстави вважати, що порушення статті 1 Закону № 185/94-ВР та статті 9 Декрету № 15-93, на підставі яких винесено податкові повідомлення-рішення від 7 листопада 2011 року №№ 0000322200 і 0000332200, відповідно, є порушеннями валютного законодавства, що підпадають під визначення порушень, за які застосовуються адміністративні-господарські санкції, передбачені статтею 238 ГК, і на них не поширюються штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначається податковим законодавством.

Відповідно до статті 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З наведеного випливає, що суд касаційної інстанції правильно з'ясував характер і правову природу порушень, виявлених у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1, правильно визначив форму і вид юридичної відповідальності й слушно поширив на ці порушення строки застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачені статтею 250 ГК.

Аналогічний підхід до розуміння суті адміністративно-господарських санкцій та їх відмінність від штрафних санкцій, визначених у податковому законодавстві, був сформульований (з певними поправками) у постановах Верховного Суду України від 4 липня 2011 року (справа № 21-163а11), 10 липня 2012 року (справа № 21-147а12), 27 травня 2014 року (справа № 21-126а14).

Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

З огляду на наведене, керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції в Одеській області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.І. Гриців, М.Б. Гусак, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, О.Б. Прокопенко, І.Л. Самсін, О.О. Терлецький

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
04.11.2014
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-469а14
Резолютивна частина
У задоволенні заяви контролюючого органу відмовлено.
Подальше оскарження
Постанова Верховного суду України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію