Постанова Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 21-466а14

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДСГ» (далі – Товариство)

до державної податкової інспекції в Святошинському районі м. Києва (далі –ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2012 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 30 травня 2012 року № 0000252240 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 535 000 грн, від 30 травня 2012 року № 0001632220 та 4 вересня 2012 року № 0003002220 про донарахування податку на прибуток.

На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки прийняті відповідачем на підставі хибних висновків акта документальної планової виїзної перевірки Товариства.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ДПІ провела документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 20 червня 2009 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої прийняла акт від 7 травня 2012 року № 139/22-20/36546756, у якому зазначила, зокрема, про порушення Товариством положень підпункту «г» підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, пункту 140.3 статті 140 Податкового кодексу України, а також вимог пунктів 2.6, 4.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Положення).

Під час перевірки податковий орган встановив порушення Товариством порядку оприбуткування готівки, за яке передбачена відповідальність згідно з абзацом третім частини першої статті 1 Указу Президента від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (далі – Указ № 436/95), а саме: внесення 27 серпня та 20 жовтня 2009 року на його розрахунковий рахунок готівки в сумі 307 000 грн без здійснення відповідних записів у касовій книзі та без складання прибуткових касових ордерів.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 21 січня 2013 року позов Товариства задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ДПІ від 30 травня 2012 року № 0000252240 та 4 вересня 2012 року № 0003002220.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасував та у задоволенні цих позовних вимог відмовив. У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 січня 2014 року постанову апеляційного суду залишив без змін.

Верховний Суд України постановою від 20 травня 2014 року (справа № 92а14) відмовив у задоволенні заяви Товариства про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), а саме неоднакового застосування касаційним судом пункту 2.6 Положення та статті 1 Указу № 436/95.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, Товариство просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви надало копії рішень Вищого адміністративного суду України від 5 та 6 лютого, 1 та 16 квітня, 12, 13, 26 та 27 травня, 24 липня 2014 року (справи №№ К/800/21072/13, К/9991/41515/11, К/800/41216/13, К-3282/10, К/800/31914/13, К/9991/38718/12, К/9991/36243/11, К/800/59040/13, К/9991/14638/12 відповідно), 11 березня 2014 року (справи №№ К/9991/5236/11, К-36041/10), 19 березня 2014 року (справи №№ К/9991/33924/12, К/800/26369/13), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: частини другої статті 238, частини другої статті 241, статті 250 Господарського кодексу України (далі – ГК).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, касаційний суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції про правомірність застосування податковим органом 30 травня 2012 року до Товариства передбачених Указом № 436/95 санкцій за порушення ним 27 серпня та 20 жовтня 2009 року встановленого Положенням порядку оприбуткування готівки, а також про законність донарахування Товариству податку на прибуток згідно з оскаржуваними повідомленнями-рішеннями ДПІ.

Водночас у наданих для порівняння рішеннях касаційний суд у подібних правовідносинах виходив із того, що закінчення встановлених статтею 250 ГК строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій до суб'єктів господарювання за вчинення ними порушень правил здійснення господарської діяльності.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Суди встановили, що під час документальної планової виїзної перевірки Товариства ДПІ встановила, зокрема, порушення Товариством вимог пунктів 2.6, 4.2 Положення, за які передбачена відповідальність згідно з абзацом третім частини першої статті 1 Указу № 436/95.

Положення визначає порядок ведення касових операцій у національній  валюті  України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою. Пунктами 2.6 та 4.2 Положення встановлений порядок оприбуткування готівки в касах підприємств.

Абзацом третім частини першої статті 1 Указу № 436/95 установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюється Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки – у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

За своєю суттю передбачена статтею 1 Указу № 436/95 фінансова санкція є адміністративно-господарською санкцією, а тому її застосування регулюється нормами глави 27 ГК. При цьому колегія суддів зазначає, що адміністративно-господарська санкція як захід організаційно-правового або майнового характеру застосовується уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, а отже, встановлений статтею 250 ГК строк адміністративно-господарської санкції застосовується при її реалізації.

Згідно зі статтею 238 ГК за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Статтею 239 ГК передбачено, що однією із адміністративно-господарських санкцій може бути адміністративно-господарський штраф, який стягується із господарюючого суб'єкта до державного бюджету за порушення визначених законодавством України правил здійснення господарської діяльності.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 ГК, відповідно до частини першої якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Зі змісту цієї статті випливає, що законодавець встановив граничні строки застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання за порушення зазначеними суб'єктами встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Фактично у наведеній статті містяться два строкові обмеження. Одне з них полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після спливу одного року з дня вчинення порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема, порушення норм з регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки) .

Другий обмежувальний строк, встановлений у цій статті, полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше шести місяців з дня виявлення порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Таким чином, другий обмежувальний строк у застосуванні адміністративно-господарських санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки) полягає у тому, що їх не може бути застосовано пізніше шести місяців із дня виявлення правопорушення.

Аналіз приписів наведеної статті дає підстави для висновку про те, що при виявленні факту вчинення суб'єктом господарювання порушення норм з регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки) податковий орган, приймаючи рішення про накладення штрафу, має діяти в межах граничних строків, встановлених частиною першою статті 250 ГК. Закінчення будь-якого зі встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.

Враховуючи те, що застосований згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням ДПІ від 30 травня 2012 року № 0000252240 штраф є адміністративно-господарською санкцією, то він мав би бути застосований у межах строків, визначених статтею 250 ГК.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Товариство порушило встановлений Положенням порядок оприбуткування готівки 27 серпня та 20 жовтня 2009 року, тому строк застосування адміністративно-господарських санкцій слід обраховувати починаючи з указаних дат, а отже, річний строк для застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки) закінчився у жовтні 2010 року.

Проте суди попередніх інстанцій не звернули увагу на порушення податковим органом строків, протягом яких до господарюючого суб'єкта можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції.

Правова позиція щодо застосування до спірних відносин статті 250 ГК  висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 лютого 2007 року № 21-713во06, 15 вересня 2009 року № 21-558во09, 27 травня 2014 року № 21-126а14.

Оскільки при вирішенні спору касаційний суд не застосував положення статті 250 ГК до встановлених у справі обставин, то заяву Товариства слід задовольнити: ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ДСГ» задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий  В.В. Кривенко

Судді: М.І. Гриців, П.В. Панталієнко, М.Б. Гусак, О.Б. Прокопенко, О.А. Коротких, І.Л. Самсін, О.В. Кривенда, О.О. Терлецький, В.Л. Маринченко

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
04.11.2014
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-466а14
Резолютивна частина
Заяву платника задоволено. Ухвалу Вищого адміністративного суду України скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Подальше оскарження
Постанова Верховного суду України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію