Постанова Верховного Суду України від 04.06.2013 у справі № 21-155а13
Державний герб України  

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 червня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Славяни» (далі - Товариство)

до державної податкової інспекції в м. Суми (далі - ДПІ)

про скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2010 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ від 31 серпня 2010 року № 0007032304/65738 про застосування фінансових санкцій в розмірі 109 140 грн.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 15 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2011 року, позов задовольнив частково: скасував рішення ДПІ від 31 серпня 2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій до Товариства в сумі 108 120 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 27 лютого

2013 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, Товариство звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

На обґрунтування заяви додало копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2011 року, яка, на думку Товариства, підтверджує неоднакове правозастосування касаційним судом.

Ухвалою від 9 квітня 2013 року Вищий адміністративний суд України допустив цю справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 4 статті 17 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265/95-ВР) у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що податковий орган провів планову виїзну перевірку дотримання суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій у Товариства, за результатом якої складено акт від 25 серпня 2010 року № 6646/18/19/23/36437907/734 (далі - акт перевірки) .

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 9 статті 3 Закону № 265/95-ВР, а саме: в період з 3 травня по 17 серпня 2010 року на трьох реєстраторах розрахункових операцій (далі - РРО) не роздруковувалися фіскальні звітні чеки (далі - звітні чеки).

На підставі акта перевірки ДПІ прийняло рішення від 31 серпня 2010 року № 0007032304/65738 про застосування фінансових санкцій на загальну суму 109 140 грн, яка складається із розрахунку 340 грн за кожен випадок нероздрукування звітних чеків на трьох РРО за період з 3 травня по 17 серпня 2010 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, дійшли висновку, що застосування до позивача фінансових санкцій за кожний випадок такого нероздрукування є неправомірним. Фінансові санкції слід розраховувати виходячи з кількості РРО, на яких не роздруковувалися звітні чеки, незалежно від кількості таких щоденних нероздрукувань (20х17х3=1020).

На думку ж касаційного суду, порушення господарюючим суб'єктом вимог пункту 9 статті 3 Закону № 265/95-ВР є триваючим правопорушенням, а відтак податковий орган правомірно застосував до позивача заходи відповідальності, передбачені пунктом 4 статті 17 Закону № 265/95-ВР за кожний окремий факт невиконання друку звітного чеку.

Натомість у судовому рішенні, наданому на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України вказав, що пункт 4 статті 17 Закону № 265/95-ВР не передбачає застосування до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), фінансових санкцій за порушення такими суб'єктами вимог пункту 9 статті 3 цього Закону за кожен випадок невиконання щоденного друку звітного чека.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції пункту 4 статті 17 Закону № 265/95-ВР, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 9 статті 3 зазначеного Закону суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані щоденно друкувати на РРО (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Згідно з пунктом 4 статті 17 цього Закону у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чека або його незберігання в книзі обліку розрахункових операцій за рішенням відповідних органів державної податкової служби України до суб'єктів підприємницької діяльності застосовується фінансова санкція у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Верховний Суд України вже висловив правову позицію з цього питання. Так, у справі № 21-89а13, постанову в якій ухвалено 16 квітня 2013 року, він дійшов висновку, що за вчинення порушень, про які йдеться у пункті 4 статті 17 Закону № 265/95-ВР, відповідний орган державної податкової служби України може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чека та/або його незберігання в книзі обліку розрахункових операцій, виявлених під час перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги).

Не виконуючи протягом певного періоду обов'язок щодня друкувати фіскальний звітний чек, суб'єкт підприємницької діяльності вчиняє продовжуване порушення, а не зберігаючи роздрукований чек у книзі обліку розрахункових операцій - триваюче.

Ураховуючи наведене, висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим відповідно до частини другої статті 243 КАС постанова цього суду від 27 лютого 2013 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Славяни» задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 27 лютого

2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.Б. Гусак О.А. Коротких  О.В. Кривенда П.В. Панталієнко  О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький  Ю.Г. Тітов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
04.06.2013
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
№ 21-155а13
Резолютивна частина
Верховний Суд задовольнив заяву платника, скасував рішення Вищого адміністративного суду та направив справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Подальше оскарження
Рішення Верховного Суду є остаточним і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію