Постанова Верховного Суду України від 03.07.2012 у справі № 21-204а12

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 липня 2012 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Білопілля Агро» (далі – Товариство)

до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (далі – МДПІ)

про визнання протиправними податкового повідомлення-рішення та другої податкової вимоги,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2008 року Товариство звернулося до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог, посилаючись на підпункт «б» підпункту 6.1.2 пункту 6.1 статті 6 та пункт 11.29 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року
№ 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних правовідносин, далі – Закон № 168/97-ВР), просило визнати протиправними податкове повідомлення-рішення МДПІ від 24 жовтня 2008 року № 0000791555/0 та другу податкову вимогу від 7 січня 2009 року № 2/3.

Господарський суд Сумської області постановою від 26 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2009 року, позов задовольнив частково: визнав протиправною другу податкову вимогу МДПІ від 7 січня 2009 року № 2/3. В іншій частині позовних вимог відмовив.

При цьому суди виходили з того, що відповідно до приписів підпункту 5.2.4
пункту 5.2 статті 5 Закону № 2181-III при зверненні платника податків до суду із позовом про визнання протиправним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті і ухвалення відповідного рішення, а відтак прийняття спірної податкової вимоги є незаконним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення МДПІ від 24 жовтня 2008 року № 0000791555/0 суди зазначили, що платники податку, в яких суми податку на додану вартість (далі – ПДВ) повністю залишаються в розпорядженні для цільового використання (пункти 11.21, 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР), зобов'язані подавати скорочені податкові декларації з ПДВ. До таких податкових декларацій включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених зазначеними пунктами.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 лютого 2012 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Товариство звернулося із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2010 року, 7 квітня 2011 року, 31 січня 2012 року та постанови цього суду від 5 травня 2011 року в інших справах, які, на думку Товариства, підтверджують неоднакове правозастосування.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову, виходив із того, що встановлений пунктом 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР спеціальний режим оподаткування поширюється і на позивача, а отже, подання податкової декларації скороченої форми є обов'язком, а не правом останнього.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, такий висновок Вищого адміністративного суду України ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права.

Так, у пункті 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР зазначено, що до 1 січня року, наступного за роком, в якому Верховна Рада України ратифікує протокол про приєднання України до Світової організації торгівлі, зупинити дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1, 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету ПДВ щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів) , виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Для новостворених сільськогосподарських товаровиробників різних форм власності питома вага сільськогосподарської продукції в загальній сумі валового доходу підприємства в поточному році визначається за даними звітного періоду.

Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 1.2 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА від
30 травня 1997 року № 166 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 липня
1997 року за № 250/2054), платники податку, у яких згідно з чинним законодавством (пункти 11.21, 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР) суми ПДВ повністю залишаються у розпорядженні цих платників податку для цільового використання, подають податкову декларацію з ПДВ (скорочену). До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених указаними пунктами.

Кабінет Міністрів України постановою від 26 лютого 1999 року № 271 затвердив Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками – платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів) , виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини. У пункті 2 цього Порядку зазначено, що його дія поширюється на сільськогосподарських товаровиробників незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, котрі зареєстровані як платники ПДВ і одержали від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік суму, що становить не менш як 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Суди встановили, що з моменту реєстрації платником ПДВ (з 21 травня 2007 року) до моменту надбання статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку позивач подав загальну податкову декларацію з ПДВ, при цьому за результатами
2007 року відповідно до розрахунків фіксованого податку питома вага реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва в загальному обсязі валового доходу становила 81,1 відсоток.

За змістом зазначених вище норм права спеціальний режим оподаткування, передбачений пунктом 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР, поширюється на позивача, а отже, подання податкової декларації з ПДВ (скороченої) є його обов'язком.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 20 лютого 2012 року (справа № 21-395а11) та 26 березня 2012 року (справа № 21-393а11).

Оскільки суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, то у задоволенні заяви Товариства слід відмовити, а ухвалу касаційного суду – залишити без змін.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Білопілля Агро» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.Б. Гусак, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, О.Б. Прокопенко, О.О. Терлецький, Ю.Г. Тітов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
03.07.2012
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-204а12
Резолютивна частина
Верховний Суд України відмовив у задоволенні заяви платника, оскільки суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права.
Подальше оскарження
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає
Замовити персональну презентацію