Постанова Верховного Суду України від 02.12.2014 у справі № 21-390а14

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Шицького І.Б.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників позивача – Решетняк Н.Б., Махині М.В.,

представників відповідача – Харка Д.М., Павловича Д.М., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Астеліт» (далі – Товариство)

до спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі – СДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2010 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення СДПІ від 14 червня та 25 серпня 2010 року №№ 0000424210/0, 0000424210/1 відповідно, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у загальній сумі 11 650 881 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення Товариством пункту 13.1 статті 13 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 334/94-ВР), оскільки контрагент-нерезидент – компанія «Euroasia Telecommunication Holding BV» (резидент Королівства Нідерланди; далі – Компанія), у якого Товариство отримало в кредит грошові кошти, є спеціальною фінансовою установою, а тому Товариство при оподаткуванні процентів за кредитною угодою правомірно застосувало ставку оподаткування 2 відсотки відповідно до Конвенції між Україною і Королівством Нідерландів про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно від 24 жовтня 1995 року, ратифікованої Законом України від 12 липня 1996 року № 332/96-ВР.

Суди попередніх інстанцій встановили, що СДПІ провела позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з питань здійснення контролю за правильністю нарахування та сплати податку на доходи нерезидента при виплаті доходу нерезиденту (Компанії) із джерелом походження з України за період з 1 квітня по 31 грудня 2009 року, за підсумками якої склала акт від 3 червня 2010 року № 294/42-10/22859846 (далі – Акт) та встановила порушення позивачем пункту 13.1 статті 13 Закону № 334/94-ВР, а саме заниження суми податку з доходу нерезидента за ІІ та IV квартали 2009 року.

На підставі Акта відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 14 червня 2010 року № 0000424210/0, яким визначив суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у загальній сумі 11 650 881 грн, з яких основний платіж склав 3 883 627 грн, штрафні (фінансові) санкції – 7 767 254 грн.

Товариство скористалося правом адміністративного оскарження рішення органу податкової служби, за результатом якого відповідач указане рішення залишив без змін, скаргу Товариства – без задоволення та прийняв податкове повідомлення-рішення від 25 серпня 2010 року № 0000424210/1.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 30 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року, позов Товариства задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 14 червня та 25 серпня 2010 року №№ 0000424210/0, 0000424210/1 відповідно.

Вищий адміністративний суд України постановою від 27 березня 2014 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, у задоволенні позову відмовив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), Товариство просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2014 року та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

На обґрунтування заяви надало копії постанов Вищого господарського суду України від 17 квітня 2008 року та 21 березня 2012 року (справи №№ 39/347пд, 5002-28/2980-2011 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право»; Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 5 жовтня 1961 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, відмовляючи у задоволенні позову, суд касаційної інстанції виходив із того, що лист Банку Нідерландів від 9 липня 2008 року не може бути доказом на підтвердження статусу Компанії як фінансової організації в розумінні Конвенції між Україною і Королівством Нідерландів про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, тому податкові повідомлення-рішення від 14 червня та 25 серпня 2010 року №№ 0000424210/0, 0000424210/1 відповідно, якими СДПІ визначила позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у загальній сумі 11 650 881грн, є правомірними.

Водночас у постанові Вищого господарського суду України від 17 квітня 2008 року (справа № 39/347пд), наданій на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, суд касаційної інстанції визнав законним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про невідповідність та неналежність представленої позивачем довідки присяжного нотаріуса приписам статей 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказаний документ не апостильовано у порядку, встановленому Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів.

У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 21 березня 2012 року (справа № 5002-28/2980-2011) цей суд погодився із висновками апеляційного суду про те, що не можна брати до уваги електронний лист іноземного контрагента-виробника від 10 вересня 2011 року, оскільки він не містить усіх необхідних реквізитів відправника, зазначень повноважень особи, що його підписала, і не завірений належним чином відповідно до вимог норм міжнародного приватного права, зокрема Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, та відсутній його офіційний переклад.

Аналіз наведених рішень судів касаційної інстанції не дає підстав вважати, що вони неоднаково застосували норми матеріального права, оскільки ухвалення таких рішень стало наслідком встановлення судами під час розгляду цих справ різних фактичних обставин. Крім того, в оскаржуваному рішенні суду касаційної інстанції нормативне регулювання відмінне від того, на яке посилається заявник на обґрунтування наявності неоднакового застосування норм матеріального права.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Астеліт» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

В.П. Барбара, О.В. Кривенда, І.С. Берднік, В.Л. Маринченко, М.І. Гриців, П.В. Панталієнко, В.С. Гуль, О.І. Потильчак, М.Б. Гусак, О.Б. Прокопенко, А.А. Ємець, І.Л. Самсін, Т.Є. Жайворонок,

О.О. Терлецький, П.І. Колесник, І.Б. Шицький, О.А. Коротких

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
02.12.2014
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-390а14
Резолютивна частина
У задоволенні заяви платника відмовлено.
Подальше оскарження
Постанова Верховного суду України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію