Постанова Верховного Суду України від 01.07.2014 у справі № 21-238а14

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

до Державної податкової адміністрації України (далі – ДПА), Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинської області (далі – ОДПІ)

про зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2009 року позивачі звернулися до суду з позовом, у якому просили зобов'язати ДПА ліквідувати у Державному реєстрі фізичних осіб–платників податків та інших обов'язкових платежів (далі – Реєстр) ідентифікаційні номери ОСОБА_2 та ОСОБА_4, зобов'язати ДПА та ОДПІ зберегти за позивачами раніше встановлену форму обліку платників податків (за прізвищем, іменем та по батькові), виключити з інформаційного фонду Реєстру відомості про ідентифікаційні номери та загальні відомості про ОСОБА_2 і ОСОБА_4, знищити облікову картку з особистими даними позивачів, зобов'язати ОДПІ поставити в паспортах позивачів відмітки про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера та завірити підпис відповідальної особи гербовою печаткою.

На обґрунтування позову посилалися на те, що згідно із частиною другою статті 1, частиною другою статті 5, частиною другою статті 7 Закону України від 22 грудня 1994 року № 320/94-ВР «Про державний реєстр фізичних осіб–платників податків та інших обов'язкових платежів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 320/94-ВР) вони як сповідники православної віри через свої релігійні переконання не бажають здійснювати будь-які платежі з використанням ідентифікаційного номера. Їхнє звернення до відповідачів із заявами про відмову від прийняття ідентифікаційних номерів і згодою на збереження за ними раніше встановленої форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів, яка не пов'язується із присвоєнням ідентифікаційного номера, залишено без задоволення. Причиною відмови названо невідповідність вимог позивачів Порядку внесення відмітки до паспорта громадян України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи–платника податків та обов'язкових платежів, затвердженого спільним наказом ДПА та Міністерства внутрішніх справ України від 19 жовтня 2004 року № 602/1226 (далі – Порядок).

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 9 липня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2010 року, відмовив у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 березня 2014 року касаційну скаргу представника позивачів – ОСОБА_5 – задовольнив: скасував рішення судів нижчого рівня та ухвалив нове рішення, яким зобов'язав ДПА скасувати ідентифікаційні номери позивачів та виключити їх з Реєстру. Зобов'язав ОДПІ надалі здійснювати облік позивачів як платників податків та інших обов'язкових платежів за раніше встановленими формами обліку без застосування ідентифікаційного номера (за прізвищем, ім'ям, по батькові та за місцем проживання). Своє рішення суд обґрунтував тим, що за законом фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилась від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це органи державної податкової служби, може обліковуватись як платник податків та інших обов'язкових платежів без присвоєння ідентифікаційного номера і внесення інформації про неї до Реєстру.

ОДПІ не погодилась із висновками касаційного суду і з посиланням на пункт 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України подала заяву про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 63, 70 Податкового кодексу України (далі – ПК) та статей 1, 3, 5 Закону № 320/94-ВР. На переконання заявника, касаційний суд на час розгляду справи застосував до спірних правовідносин норми не чинного Закону № 320/94-ВР, тоді як мав керуватися правилами статей 63, 70 ПК, які, зокрема, дозволяють вести облік фізичних осіб–платників податків та інших обов'язкових платежів з включенням їх до окремого Державного реєстру із внесенням до нього не тільки тих даних, на необхідності внесення яких наполягають позивачі, але й серії та номера паспорта.

На підтвердження неоднаковості в правозастосуванні та правильності заявлених вимог заявник послався на ухвали Вищого адміністративного суду України від 9 жовтня (справи №№ К/9991/23185/12, К/9991/22259/12) та 4 грудня 2013 року (справа № К/9991/28944/12) відповідно.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

Із обставин справи, установлених судами нижчого рівня, випливає, що упродовж жовтня–грудня 2008 – лютого 2009 років між сторонами виникли спірні відносини щодо права, підстав та порядку обліку фізичних осіб–платників податків та інших обов'язкових платежів, які через свої релігійні переконання не бажають, щоб їм присвоювали ідентифікаційний номер та вносили до Реєстру відомості про них. На час виникнення ці правовідносини регулювалися нормами Закону № 320/94-ВР.

Відносини, які отримали правову оцінку в оспореному рішенні касаційного суду, вже були предметом перегляду у Верховному Суді України. У контексті конкретних обставин цієї справи колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України сформулювала правову позицію стосовно правильного розуміння й однакового застосування частини другої статті 1, частини другої статті 5, частини другої статті 7, статті 9 Закону № 320/94-ВР, суть якої зводиться до того, що у разі коли фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це органи державної податкової служби, з Реєстру підлягає виключенню вся інформація про таку особу (постанова від 21 травня 2013 року у справі № 21-132а13).

Така ж правова позиція щодо подібних до спірних обставин була висловлена в постанові Верховного Суду України від 28 березня 2013 року у справі № 21-26а13.

З огляду на викладене та зважаючи на те, що касаційний суд правильно визначив природу правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі, і застосував до них ті норми матеріального закону, які належало застосувати, підстав для задоволення заяви немає.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.І. Гриців, М.Б. Гусак, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, О.Б. Прокопенко, О.О. Терлецький

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
01.07.2014
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-238а14
Резолютивна частина
У задоволенні заяви контролюючого органу відмовлено.
Подальше оскарження
Постанова Верховного суду України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію