Постанова Верховного Суду України від 01.06.2010 у справі № 21-573во10

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 червня 2010 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами

за скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі ДПІ) справу за позовом Приватного підприємства «Армавір» (далі ПП)

до ДПІ, третя особа Головне управління Державного казначейства України у м. Києві,

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У березні 2006 року ПП звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ від 29 листопада 2005 року № 0001642230/0. Згодом позивач змінив свої вимоги та просив визнати недійсним оскаржуване податкове повідомлення-рішення та зобовязати ДПІ надати відділенню Державного казначейства Печерського району м. Києва висновок, передбачений підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року «Про податок на додану вартість» (далі Закон № 168/97-ВР), із зазначенням суми в розмірі 1708694 грн, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На обґрунтування позову ПП посилалося на те, що сума податкового кредиту за серпень, жовтень, листопад 2004 року підтверджені належно оформленими накладними, а сума ПДВ в розмірі 1781273 грн − сплачена до Державного бюджету України. Крім цього, за наслідками проведеної податковими органами перевірки контрагентів заниження податкових зобовязань щодо господарських операцій виявлено не було.

Відповідач заперечував проти позову з тих підстав, що, порушуючи вимоги підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР, ПП до складу податкового кредиту за серпень, жовтень, листопад 2004 року було необґрунтовано включено сума ПДВ за товар, придбаний по ланцюгу у підприємств, яких визнано банкрутом або реєстрацію яких скасовано, оскільки у результаті перевірки податковими органами ланцюга постачальників позивача факту надмірної сплати ПДВ до бюджету не встановлено.

Господарський суд м. Києва постановою від 4 грудня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21 березня 2007 року, адміністративний позов ПП задовольнив частково: визнав недійсним податкове повідомлення-рішення від 29 листопада 2005 року № 0001642230/0, в іншій частині позову відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що сума податкового кредиту позивача за серпень, жовтень та листопад 2004 року підтверджується документально та нормативно, а тому її зменшення є необґрунтованим.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 лютого 2010 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення залишив без змін, в іншій частині заявлених позовних вимог відмовив із закриттям провадження у справі.

У скарзі до Верховного Суду України ДПІ, посилаючись на неоднакове застосування судами положень Закону № 168/97-ВР, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. На підтвердження зазначеного скаржник навів ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 січня, 19 березня 2009 року та постанову Верховного Суд України від 1 вересня 2009 року.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала, що у задоволенні скарги слід відмовити.

Так, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вже неодноразово висловлювала правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування. Зокрема, у постановах від 26 грудня 2006 року у справі № 21-262 во 06, від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500 во 08, від 11 жовтня 2006 року у справі № 21-593 во 06 викладено висновок, що Законом № 168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку покупця належно оформленої податкової накладної. Сума податкового кредиту та відповідно сума бюджетного відшкодування позивачем формується правильно, якщо ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцю.

Пунктом 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У правових позиціях, що містяться у згаданих вище постановах Верховного Суду України, звернуто увагу на юридичні підстави для зменшення суми бюджетного зобовязання, тобто, на необхідність доведення податковим органом недійсності відомостей, наведених у податкових накладних, наприклад, у випадку, коли власне самі операції не проводилися.

Як убачається зі змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього самого Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Таким чином, висновок Вищого адміністративного суду України в інших справах, на рішення в яких посилалася ДПІ як на підставу для перегляду оскаржуваного судового рішення за винятковими обставинами про те, що відшкодуванню ПДВ підлягають лише суми, сплачені до бюджету, є помилковим.

Якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У цій справі касаційний суд, закриваючи провадження в частині вимог щодо зобовязання вчинити дії на відшкодування бюджетної заборгованості, реалізуючи положення статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, правильно виходив з оцінки виникнення обставин порушення права позивача, оскільки лише у разі порушення охоронюваних законом прав та інтересів спірні правовідносини можуть стати предметом розгляду адміністративними судами за правилами вказаного кодифікованого акта.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що правовідносини з відшкодування бюджетної заборгованості виникають між платником податку та державою в особі відповідного органу державної податкової служби, який здійснює контроль за своєчасною та правильною сплатою до бюджету податків і зборів, та, із урахуванням запровадженої Бюджетним кодексом України казначейської форми обслуговування Державного бюджету, між відповідним територіальним органом Державного казначейства України.

Ураховуючи наведене, а також беручи до уваги, що обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися, а оскаржуване рішення касаційного суду прийнято з правильним застосуванням норм матеріального права та є законним, то колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді М.Б. Гусак, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, І.Л. Самсін, О.О. Терлецький, Ю.Г. Тітов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
01.06.2010
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-573во10
Резолютивна частина
Верховний Суд України відмовив у задоволенні заяви контролюючого органу. Рішення судів попередніх інстанцій залишено в силі.
Подальше оскарження
Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію