Постанова Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 817/3148/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 червня 2019 року Київ справа № 817/3148/14

адміністративне провадження № К/9901/8552/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А.,  Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду у складі судді Сало А.Б. від 10 листопада 2014 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Одемчука Є.В., суддів Бучик А.О., Майора Г.І. від 08 квітня 2015 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрімпорт Сервіс» до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрімпорт Сервіс» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило: 1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 жовтня 2014 року №0004071500, якими до платника податків за порушення граничного строку сплати сум грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємства застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5222,60 грн.; 2) зобов'язати Інспекцію зменшити (сторнувати) нарахування в особовому рахунку по податку на прибуток Товариства пені в сумі 1988,13 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що внаслідок допущеної помилки у декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік позивачем помилково відображено суму грошових зобов'язань у розмірі 26113 грн., яка в подальшому самостійно виправлена шляхом подання уточнюючого розрахунку, у якому розмір податку зменшено до 9464 грн., а тому, оскільки помилково задекларована сума грошових зобов'язань не підлягала сплаті, вважає, що законні підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення граничного строку їх сплати та нарахування пені відсутні.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 10 листопада 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року, позов задовольнив повністю.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що у разі, якщо платником податків самостійно виявлено факт завищення податкового зобов'язання минулих податкових періодів і подано уточнюючий розрахунок з виправленням помилок, з урахуванням вимог статті 50 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у контролюючого органу відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України, та нарахування пені.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на помилковість позиції судів попередніх інстанцій та неправильне застосування ними норм матеріального права, оскільки позивачем допущені порушення вимог пункту 57.1 статті 57, пункту 126.1 статті 126 ПК України, які полягають у сплаті грошових зобов'язань по податку на прибуток підприємства за 2013 рік за межами граничних строків їх сплати. Вказує, що уточнююча податкова декларація є документом яка підтверджує суму погашення податкового боргу, а дата її подання є датою такого погашення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 травня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 лютого 2014 року Товариством подано до Інспекції податкову декларацію з податку на прибуток за 2013 рік №9089485896, у рядку 07 «Об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності (рядок 01 - рядок 04) (+,-)» якої була зазначена сума 137437 грн. Відповідно у рядку 14 «податок на прибуток за звітній податковий період (рядок 11 + рядок 12 - рядок 13)» зазначеної декларації позивачем вказано суму 26113 грн.

У зв'язку із виявленням допущеної у вказаній звітності помилки позивачем 02 жовтня 2014 року подано до Інспекції уточнюючу податкову декларацію з податку на прибуток за 2013 рік, в якій виправило допущену помилку та в рядку 07 «Об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності (рядок 01 - рядок 04) (+,-)» було вказано суму - 9464 грн.

Цього ж дня відповідачем на підставі підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України нараховано по картці особового рахунку пеню в сумі 2172,43 грн. за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання.

В подальшому Інспекцією проведено перевірку своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток, за результатами якої складено акт від 17 жовтня 2014 року №1137/15/38894241, у якому встановлено порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання згідно декларації з податку на прибуток з порушенням граничного строку сплати згідно пункту 57.1 статті 57 ПК України.

На підставі акту перевірки відповідач прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким на підставі статті 126 ПК України за порушення строків сплати суми грошового зобов'язання на позивача накладено штраф у розмірі 5222,60 грн.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.

Відповідно до підпунктів 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 46.1 статті 46 ПК України визначено, що податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (пункт 49.1 статті 49 ПК України).

Порядок внесення змін до податкової звітності регулюється статтею 50 ПК України.

Так, пунктом 50.1 статті 50 ПК України встановлено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинною на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Отже законодавством передбачена можливість виправити помилки у вже поданій декларації платником податку.

У зв'язку із цим слід зазначити, що згідно пункту 126.1 статті 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Тобто обставини, які зумовлюють застосування до платника податків штрафу, передбаченого вказаною нормою, виникають у силу самого факту погашення грошового зобов'язання з простроченням строків, а розмір штрафу визначається нормативно та фактично залежить від тривалості прострочення до моменту погашення боргу (до 30 днів або понад 30 днів). Іншими словами, саме фактична сплата узгодженої суми грошового зобов'язання, включаючи дату такої сплати, є юридичним фактом, який породжує обов'язок платника сплатити штраф.

Відповідно до пунктів 35.1, 35.2 статті 35 ПК України сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

За змістом пункту 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Зміст наведених положень у їх системному зв'язку свідчить про те, що подання платником податків у встановленому порядку уточнюючого розрахунку до податкової декларації не є формою сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу, а тому у контролюючого органу відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України, розмір яких залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки його сплати.

У відповідності до пункту 129.4 статті 129 ПК України пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Враховуючи, що позивачем в уточнюючому розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток за 2013 рік, поданому з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 ПК України, відкореговано (зменшено) суму податкового зобов'язання, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що у контролюючого органу не було підстав для застосування до Товариства штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України, та нарахування пені, оскільки об'єкти їх застосування (нарахування) відсутні.

Доводи ж Інспекції, викладені у касаційній скарзі, наведеного й мотивів, покладених в основу оскаржуваних рішень, не спростовують, та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права.

За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С.С. Пасічник

В.П. Юрченко , І.А. Васильєва

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
27.06.2019
ПІБ судді:
Пасічник С.С.
Реєстраційний № рішення
817/3148/14
Інстанція
Касаційна
Ключові статті:
  • [>>>] 126
  • Резолютивна частина
    Касаційна скарга контролюючого органу залишено без задоволення.
    Подальше оскарження
    Відповідно до ч.5 ст.355 КАСУ постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
    Замовити персональну презентацію