Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Вхід
|
Реєстрація

Ru

En

Ua

Постанова Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 820/12016/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2019 року

Київ

справа №820/12016/15

касаційне провадження №К/9901/7037/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 (головуючий суддя - Тацій Л.В., судді: Подобайло З.Г., Григоров А.М.)

у справі №820/12016/15

за позовом ОСОБА_1

до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги, рішення

про накладення штрафних санкцій,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області), у якому просила визнати протиправними та скасувати: вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2015 №Ф-46, згідно якої сума недоїмки зі сплати єдиного внеску станом на 13.11.2015 складає 24 375,99 грн., рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 02.12.2015 №0006001701, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 1 756,03 грн., податкове повідомлення-рішення від 02.12.2015 №0005991701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 13 171,50 грн., у т.ч., за основним платежем - 10 537,20 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) - 2 634,30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач провадить незалежну професійну діяльність приватного нотаріуса, у зв'язку з чим, останньою правомірно враховані при обчисленні оподаткованого доходу за період 2012 - 2014 роки витрати понесені позивачем на придбання канцелярського приладдя на загальну суму 70 248 грн. Таким чином, донарахування контролюючим органом податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску є неправомірним.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2016 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Судом першої інстанції у межах спірних правовідносин встановлено, що відповідачем проведено документальну планову перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 13.11.2015 №1409/1701/НОМЕР_1. Перевіркою встановлено, що у період з 01.01.2012 по 31.12.2014 позивач оподаткування одержаних доходів здійснювала відповідно до вимог статті 178 Податкового кодексу України. Фактично у перевіряємому періоді позивач надавала послуги з нотаріальної діяльності. Перевіркою правильності визначення позивачем витрат, відображених у податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2012-2014 роки, з даними документально підтверджених витрат, та витрат які пов'язані з нотаріальною діяльністю, встановлено їх завищення у загальному розмірі 70 248,0 грн., в тому числі 2012 рік в сумі 5 003 грн., 2013 - 5 950 грн., 2014 - 59 295,0 грн. Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що ОСОБА_1 до складу витрат неправомірно включено витрати на придбання канцелярських товарів, які не підтверджені первинними документами. Таким чином, за результатами перевірки встановлено заниження чистого оподатковуваного доходу у загальному розмірі 70 248 грн., що є також, базою нарахування єдиного внеску для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Перевіркою правильності нарахування єдиного внеску з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7% у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», встановлено заниження єдиного внеску в сумі 24 375,99 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що приватний нотаріус є самозайнятою особою, яка здійснює незалежну професійну нотаріальну діяльність, доходи від якої оподатковуються за ставками податку, визначеними для оподаткування доходів фізичних осіб, а база оподаткування визначається як різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження незалежної професійної діяльності приватного нотаріуса. В свою чергу, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Разом з тим, з огляду на те, що надані як до перевірки, так і до матеріалів справи чеки на придбання канцелярських товарів не розкривають зміст та обсяг господарських операцій, тобто є непідтвердженими, позивачем занижено валовий дохід у перевіряємому періоді.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2016 скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надані позивачем товарні чеки містять інформацію, достатню для ідентифікації продавця, кількісних та вартісних показників, проданого товару, вони є належним і допустимим доказом придбання позивачем канцелярських товарів, які необхідні для здійснення нотаріальної діяльності, а отже позивачем правомірно враховані витрати на придбання канцелярського приладдя при обчисленні оподаткованого доходу.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Центральна об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області подала касаційну скаргу, у якій просила Верховний Суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачем документально не підтверджені витрати на придбання у перевіряємому періоді канцелярії, а відтак такі не можуть бути враховані при обчисленні оподаткованого доходу.

У поданих до суду запереченнях на касаційну скаргу позивач заперечує проти доводів та вимог касаційної скарги, просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін, з посиланням на його законність та обґрунтованість.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 14.1.226 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Оподаткування доходів фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність здійснюється відповідно до положень статті 178 Розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» Податкового кодексу України.

Згідно до пункту 178.2 статті 178 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри (пункт 167.1 статті 167 Податкового кодексу України).

При цьому, відповідно до пункту 178.3 статті 178 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що приватний нотаріус є самозайнятою особою, яка здійснює незалежну професійну нотаріальну діяльність, доходи від якої оподатковуються за ставками податку, визначеними для оподаткування доходів фізичних осіб, а база оподаткування визначається як різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження незалежної професійної діяльності приватного нотаріуса.

Нормами Податкового кодексу України у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачено конкретного переліку витрат для фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Основним критерієм для обґрунтування витрат, що зменшують дохід для визначення об'єкта оподаткування, є їх належність та необхідність для провадження незалежної професійної діяльності.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлюється Законом «Про нотаріат», абзацом другим статті 3 якого визначено, що нотаріус не може займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів господарських організацій, кредитно-фінансових установ, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової та творчої, у вільний від роботи час.

Тобто, виходячи з наведеного, витрати нотаріуса визначаються виключно зі здійснення ним нотаріальної, а не ніякої іншої - підприємницької, адвокатської і т.п. діяльності.

При визначенні сукупного чистого доходу приватного нотаріуса враховуються витрати наведені в Узагальнюючій податковій консультації щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів), затвердженій наказом ДПС України від 24.12.2012 № 1185 та в Узагальнюючій податковій консультації щодо витрат приватного нотаріуса, затвердженій наказом Міндоходів України від 30.12.2013 №884, з яких вбачається, що до витрат приватного нотаріуса можуть бути віднесені, зокрема: витрати на придбання канцелярського приладдя (картонажі, архівні папки, твердий картон, канцелярський папір, технічні засоби для прошивання документів тощо).

При цьому, слід враховувати, що однією з обов'язкових умов для відображення доходів та витрат у податковому обліку є їх документальне підтвердження, про що також йдеться у статті 44 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 44.1 цього Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, з наведеного вбачається, що витрати на придбання канцелярського приладдя враховуються при оподаткуванні доходу відповідно до положень статті 178 Податкового кодексу України за умови їх документального підтвердження.

Судами установлено, що операції з придбання канцелярських товарів оформлені товарними чеками.

Так, Порядок оформлення розрахункових документів при проведенні розрахункових операцій за готівку в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України від 06.07.2995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». При цьому законодавчо визначено випадки звільнення продавця від обов'язкового надання покупцю оформлених за встановленою формою касових чеків, надрукованих реєстратором розрахункових операцій, або розрахункових квитанцій, заповнених вручну.

Водночас, пунктом 15 статті 3 цього Закону передбачено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані, зокрема, надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

При цьому, під розрахунковим документом слід розуміти документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну (стаття 2 цього Закону).

Таким чином, оформлення розрахункових операцій з використанням товарних чеків у випадках, передбачених Законом України від 06.07.2995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», є правомірним.

Разом із тим, якщо форма та зміст фіскального чека, розрахункової квитанції та інших розрахункових документів, надання покупцю яких є обов'язковим, визначена законодавством (наказ ДПА України від 01.12.2000 № 614 «Про затвердження нормативно-правових актів до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (втратив чинність 11.03.2016); наказ Міністерства фінансів України від 21.01.2016 №13 «Про затвердження Положення про форму та зміст розрахункових документів» (чинний)), то форма та зміст товарного чека законодавчо не визначена.

Поряд з цим, ДПА України від 27.04.2011 у своєму листі №7966/6/23-7015/515 зазначила про те, що виходячи із змісту терміна «розрахункові документи», до яких належать товарні чеки відповідно до Закону України від 06.07.2995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» товарний чек для визначення його як розрахункового документа має відповідати вимогам підпункту 3.2 пункту 3 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПА України від 011.12.2000 № 614 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 за № 105/5296), в частині зазначення в такому чеку: назви господарської одиниці, адреси господарської одиниці, загальної суми податку на додану вартість за усіма зазначеними в чеку товарами (для суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками податку на додану вартість), кількості, вартості придбаних товарів, вартості одиниці виміру товарів, найменування товарів, загальної вартості придбаних товарів, дати (день, місяць, рік) проведення розрахункової операції, підпису особи, що здійснює розрахунки.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV).

Таким чином, з наведеного можна зробити висновок, що в цілях підтвердження витрат, які враховуються при об'єкті оподаткування, особа має надати документи, які підтверджують господарську операцію, зокрема ідентифікують зміст та обсяг такої, в т.ч. із зазначенням у них одиниці виміру, найменування товару, кількості, ціни, тощо.

Судом першої інстанції в результаті дослідження товарних чеків наданих позивачем до перевірки на підтвердження понесених нею у перевіряємомоу періоді витрат на придбання канцелярського приладдя встановлено, що такі не відповідають за своїм змістом та формою вище зазначеним положенням та не містять таких даних як місця складання; змісту та обсягу господарської операції, одиницю виміру господарської операції, а містять у собі лише узагальнюючу назву «канцелярські товари».

Інших документів в підтвердження понесених витрат на придбання канцелярії позивачем не надано.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем документально не підтверджені понесені нею витрати протягом 2012-2014 років на придбання канцелярського приладдя на загальну суму 70 248 грн.

Судом апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції не спростовані висновки суду щодо обґрунтованості висновків контролюючого органу про не підтвердження документально понесених позивачем у перевіряємому періоді витрат, а тому з урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин є підстави погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що за відсутності документального підтвердження понесених витрат, такі не можуть враховуватися при оподаткуванні доходу.

В силу п. 5 ч. 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»платниками єдиного внеску є особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.

Згідно із абз. 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Згідно частини 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Законунараховується єдиний внесок (частина 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).

Отже, для фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є сума доходу отриманого від діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не менше за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід та не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої у пункті 4 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Таким чином з огляду на те, що позивачем у перевіряємомоу періоді занижено оподаткований (чистий) дохід на суму 70 248 грн. донарахування контролюючим органом єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 24 375,99 грн. є правомірним.

Згідно пункту 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Враховуючи встановлені у справі обставини, суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимога про сплату недоїмки (боргу) від 13.11.2015 року на загальну суму 24 375, 99 грн., рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 02.12.2015 №0006001701, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 1 756,03 грн., податкове повідомлення-рішення від 02.12.2015 №0005991701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 13 171,50 грн., у т.ч., за основним платежем - 10 537,20 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) - 2 634,30 грн. є обґрунтованими.

Таким чином, переглянувши судове рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, Верховний Суд, враховуючи статті 44, 178 Податкового кодексу України, статті 7, 8, 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційні скарзі, дають підстави для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи та скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, а тому касаційна скарга Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 4 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно частини першої статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За вказаних обставин постановлене у справі рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 у справі №820/12016/15 скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2016 у даній справі залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

 Л.І. Бившева, В.В. Хохуляк

comments powered by HyperComments
close icon