Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Вхід
|
Реєстрація

Ru

En

Ua

Постанова Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 820/19541/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2019 року

Київ

справа №820/19541/14

касаційне провадження №К/9901/9036/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2015 (суддя Горшкова О.О.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015 (головуючий суддя - Бегунц А.О., судді: Старостін В.В., Шевцова Н.В.)

у справі № 820/19541/14

за позовом Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.11.2014 №0003982201.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 29.01.2015 позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12.05.2015 залишив постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2015 без змін.

Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог податковий орган посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті198, пунктів ;201.1, 201.4 ;статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, наголошує на безтоварності господарських операцій з придбання позивачем послуг транспортно-експедиційного обслуговування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сідрейл».

Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сідрейл», за результатами якої складено акт від 03.11.2014 №4501/20-30-22-01/20013279.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.11.2014 №0003982201 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 573500 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 286750грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сідрейл» на підставі договору від 16.12.2013 №16/12/2013-СИ послуг з транспортно-експедиційного обслуговування, які пов'язані з навантаженням, сертифікацією, митним оформленням і відправкою зернових і олійних культур, а також продуктів їх переробки з усіх дирекцій залізничних доріг «Укрзалізниці».

Свою позицію податковий орган обґрунтовує безтоварним характером таких операцій з огляду на наявність певних недоліків у первинних документах.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту а) пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що за умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, дотримання ним вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, а також оформлення таких операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст, підстави для позбавлення платника податку права на податковий кредит, який у подальшому прийняв участь у формуванні бюджетного відшкодування, відсутні.

В той же час, недоліки в оформленні окремих документів не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС» до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку для такого виду послуг та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: договір, додаткові угоди, рахунки-фактури, заявки про організацію відправки вантажів, залізничні накладні та відомості вагонів, вантажні митні декларації, карантинні сертифікати, сертифікати якості та ветеринарних свідоцтв, акти виконаних робіт, додатки до основного договору, договори складського зберігання, платіжні доручення.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС» як платника податків або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб'єкта господарювання, судових рішень, вироків тощо.

Разом з тим, за результатами дослідження наявності ділової мети та економічної доцільності у позивача при укладенні спірних господарських операцій судами встановлено, що необхідність придбання Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС» транспортно-експедиційних послуг зумовлена виконанням умов контрактів щодо поставки кукурудзи для кормових потреб.

За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність твердження контролюючого органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за здійсненими з контрагентом господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015 у справі № 820/19541/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду

Т.М.Шипуліна 

Л.І.Бившева В.В.Хохуляк

comments powered by HyperComments
close icon