Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Вхід
|
Реєстрація

Ru

En

Ua

Постанова Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 820/5001/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2019 року  Київ справа № 820/5001/16

адміністративне провадження № К/9901/36569/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фіскальної служби України

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року

у складі суддів Полях Н.А., Мар'єнко Л.М., Мельникова Р.В.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року

у складі суддів Тацій Л.В., Григорова А.М., Подобайло З.Г.

у справі №820/5001/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цукор-Опт-Торг»

до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, Державної фіскальної служби України

про визнання протиправними дій та рішення, зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Цукор-Опт-Торг» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - податковий орган, перший відповідач у справі), Державної фіскальної служби України (далі - другий відповідач у справі) про визнання протиправними дії Державної фіскальної служби України щодо неприйняття податкових документів Товариства, а саме: податкової накладної №1 від 06 червня 2016 року, податкової накладної №2 від 06 червня 2016 року для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних; визнання протиправним рішення податкового органу щодо розірвання договору про визнання електронних документів №090520161 від 09 травня 2016 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Цукор-Опт-Торг" та Центральною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області; зобов'язання Державної фіскальної служби України зареєструвати у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові документи Товариства станом на дату фактичного їх подання до реєстрації, а саме: податкової накладної №1 від 06 червня 2016 року, податкової накладної №2 від 06 червня 2016 року - станом на 17 червня 2016 року; зобов'язання податкового органу поновити дію договору про визнання електронних документів від 09 травня 2016 року №090520161, укладеного між Товариством та першим відповідачем.

02 листопада 2016 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року, адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій висновувалися на доведеності протиправності дій податкового органу щодо припинення (розірвання) договору про визнання електронних документів з підстав зміни Товариством місця реєстрації юридичної особи, вказавши на помилкове ототожнення податковим органом понять «зміна місця реєстрації юридичної особи» та «відсутність юридичної особи за зареєстрованою адресою». Оскільки протиправність дій відповідача щодо розірвання договору призвела до не реєстрації податкових накладних, складених платником податків, суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованими вимоги позивача про визнання дій відповідача щодо такої не реєстрації протиправними.

Другим відповідачем подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга утримує викладення фактичних обставин справи, відсутні жодні мотиви того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Скаржник наголошує на тому, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дій ДФС про неприйняття податкових накладних Товариства та зобов'язання зареєструвати їх у Єдиному реєстрі податкових накладних станом на дату фактичного їх подання до реєстрації є необґрунтованими, оскільки прийняття/неприйняття відповідних документів здійснюється самою програмою на центральному рівні та залежить від інформації, відображеної в такій базі даних відповідною податковою інспекцією (на обліку у якій перебуває платник податків).

19 липня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою другого відповідача, справу №820/5001/16 з Харківського окружного адміністративного суду не витребувано.

12 березня 2018 року матеріали касаційної скарги №К/9901/36569/18 передані з Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду.

14 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду матеріали касаційної скарги №К/9901/36569/18 прийняті до провадження, справа №820/5001/16 витребувана з Харківського окружного адміністративного суду.

10 квітня 2018 року справа №820/5001/16 надійшла на адресу Верховного Суду.

Заперечення (відзив) позивача на касаційну скаргу відповідача до Суду не подавалися, що не перешкоджає перегляду судових рішень по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 09 лютого 2016 року зареєстровано юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю "Цукор-Опт-Торг" за адресою: Харківська обл., місто Харків, вулиця Клочківська, будинок 192 А, офіс 203, кімната 5, що підтверджується витягом та інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. З 29 лютого 2016 року позивач перебуває на обліку в Центральній об'єднаній державній податковій інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області.

9 травня 2016 року між Товариством та Центральною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області укладено договір про визнання електронних документів №090520161, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу, відповідно до п. 1 р.1 зазначеного Договору.

Умовами вказаного договору передбачено обов'язок органу ДФС забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді платника податків у терміни, визначені законодавством для податкових документів в паперовому вигляді та їх комп'ютерну обробку; забезпечити відправлення квитанції на електронну адресу платника податків (п.3 р.3. Договору).

17 червня 2016 року о 13:06 годині Товариство здійснило спробу зареєструвати електронний документ - податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2016 року, 21 червня 2016 року о 13:35:06 годині Товариство здійснило спробу зареєструвати електронний документ - податкову накладну №1 від 6 червня 2016 року.

Відповідно до квитанції №1 від 17 червня 2016 року та квитанції №1 від 21 червня 2016 року: "Документ не прийнято. Порушено вимогу Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України від 10.04.2008 року №233, а саме: - ЄДРПОУ: 40304975.; Можливо розірвано договір про визнання електронної звітності".

Отримавши відмову у реєстрації податкової накладної, позивач звернувся до Головного управління ДФС у Харківській області зі скаргою.

Згідно відповіді Головного управління ДФС у Харківській області №4382/10/20-40-08-01-11 від 29 липня 2016 року Товариство повідомлено, що Центральною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області 10 червня 2016 року в односторонньому порядку розірвано договір про визнання електронних документів (від 10 травня 2016 року №9073081229) з платником Товариством з обмеженою відповідальністю «Цукор-Опт-Торг» відповідно до пункту 4 розділу 6 Договору.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судам попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Положення пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України серед іншого визначають порядок складення, надання та реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Так, абзацом першим цього пункту встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня (абзац 5 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних (абзац 20 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1246 затверджено Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних, який визначає механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Єдиного реєстру податкових накладних.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна та/або розрахунок коригування приймаються до Реєстру у разі дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192, пунктами 200-1.3, 200-1.9 статті 200-1 та пунктами 201.1, 201.10 і 201.16 статті 201 Кодексу, а також з урахуванням Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Судами попередніх інстанцій застосовані положення Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1- квітня 2008 року №233 (далі - Інструкція №233), яка визначає загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису.

Інструкцією затверджено текст Примірного договору про визнання електронних документів. Згідно до розділу 6 Примірного договору орган ДПС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації. У разі припинення дії Договору надісланий платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається.

Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, укладений між сторонами договір про визнання електронних документів №090520161 від 09 травня 2016 року є адміністративним договором, істотні умови якого визначаються зокрема положеннями цивільного законодавства.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, адміністративний договір може бути розірвано або за згодою сторін, або за рішенням суду, або у випадках, встановлених у самому договорі.

Як установлено судами попередніх інстанцій, договір про визнання електронних документів розірвано відповідачем в односторонньому порядку.

При цьому, відповідач керувався приписами пункту 4 розділу 6 вказаного договору, згідно з яким орган ДПС має право розірвати договір в односторонньому порядку в разі зміни платником місця реєстрації.

Відповідно до пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу України, податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Частиною 1 статті 16, частинами 1, 3 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що єдиним належним доказом зміни юридичною особою місцезнаходження є дані з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Суди попередніх інстанцій установили, що рішення про розірвання в односторонньому порядку договору №090520161 від 09 травня 2016 року прийняте на підставі довідки про встановлення місцезнаходження підприємства з позначкою "Місцезнаходження юридичної особи не встановлено" від оперативного управління Центральної ОДПІ м. Харкова.

Однак з витягу та інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на дату розірвання договору про визнання електронних документів вбачається, що Товариство зареєстроване за адресою: Харківська обл., місто Харків, вулиця Клочківська, будинок 192 А, офіс 203, кімната 5.

Відсутність даних про зміну місця реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у спірний період свідчить про безпідставність дій податкового органу щодо розірвання договору в односторонньому порядку.

Обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що «зміна місця реєстрації юридичної особи» та «відсутність юридичної особи за зареєстрованою адресою» є різними за змістом поняттями.

Належне виконання позивачем обов'язку щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі, яка не відбулася внаслідок безпідставного розірвання податковим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів, обумовлює протиправність дій Державної фіскальної служби України щодо такої не реєстрації та обґрунтованість вимог позивача в цій частині.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (дивитися рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, пункт 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, пункт 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, пункт 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008 року).

Посилання ДФС України на те, що прийняття/неприйняття відповідних документів здійснюється самою програмою на центральному рівні є неприйнятними з огляду на наведений вище принцип «належного урядування», враховуючи доведеність порушеного права Товариства в межах спірних правовідносин та певної компетенції другого відповідача як суб'єкта владних повноважень, яким має вживати дії в межах своїх повноважень для відновлення порушеного права платника податків.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкових органів залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року у справі №820/5001/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова, І.Я. Олендер

comments powered by HyperComments
close icon