Постанова Верховного Суду від 21.05.2018 у справі № 2а-7792/11/2670

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року Київ справа №2а-7792/11/2670

адміністративне провадження №К/9901/8099/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Бившевої  Л.І. (суддя доповідач),

Хохуляка В.В., Шипуліної Т.М.,

розглянув заяву Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.  Києві

про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 05.10.2015

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фабрики «Феррум»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

ТОВ «Фабрика «Феррум» подало до суду позов, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення: від 18.05.2011 № 0004372303 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 763600 грн., в т.ч.: 739569 грн. основного платежу та 54031 грн. штрафних (фінансових) санкцій; від 18.05.2011 № 0004362303 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 663626 грн., в т.ч.: 530901 грн. основного платежу та 132725 грн. штрафних (фінансових) санкцій; від 18.05.2011 № 000438303 про зменшення від'ємного значення податку на додану вартість за лютий 2011 року в сумі 152539 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 грн.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 11.11.2011 позов задовольнив повністю. Визнав протиправними та скасував вказані податкові повідомлення-рішення.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.08.2012 залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2011.

Вищий адміністративний суд України постановою від 05.10.2015 касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишив без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012 - без змін.

ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, яка є правонаступником ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, у липні 2016 року подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 05.10.2015 з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012 та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2011.

Заявник свої вимоги обґрунтовує тим, що Вищий адміністративний суд України - суд касаційної інстанції неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права: підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 та пункт 198.1 статті 198, статтю 185 Податкового кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах: ухвали, щодо якої подано заяву про перегляд, та ухвали цього суду від 12.04.2016 у справі № 826/1445/14 (№ К/800/34845/14).

Верховний Суд України ухвалою від 19.10.2016 відкрив провадження у справі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У зв'язку з припиненням діяльності Верховного Суду України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2018 для розгляду справи визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач), Шипуліна Т.М., Хохуляк В.В.

Верховний Суд, з'ясовуючи питання наявності обставин для перегляду ухвали суду касаційної інстанції від 05.10.2015 з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах), зважає на таке.

Вищий адміністративний суду України ухвалою від 12.04.2016 у справі № 826/1445/14 (№ К/800/34845/14), на яку посилається заявник в обґрунтування підстав для перегляду судового рішення, залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень про визначення платнику податків грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість на підставі акта перевірки, яким зафіксовано порушення платником положень пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств, та пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішенні про відмову в задоволенні позову у справі № 826/1445/14, визнав, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених обставин щодо формування платником податків витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі первинних документів, підписаних від імені підприємств, зареєстрованих фізичною особою за попередньою змовою з невстановленими особами без мети здійснення підприємницької діяльності. Так, вироком суду визнано винною особу у вчиненні злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво). За таких обставин суд касаційної інстанції вказав на непідтвердження платником податків належним чином оформленими документами добросовісність податкової вигоди, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 05.10.2015 у справі № 2а-7792/11/2670 (К/9901/56707/12), про перегляд якої подано заяву, по іншому застосував норми матеріального права, які регулюють подібні правовідносини, пов'язані з формуванням платником валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість, за таких обставин як формування зазначених витрат і кредиту за операціями з придбання товарів/послуг у суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) підприємств, створених або придбаних фізичними особами з метою прикриття незаконної діяльності, що підтверджено судовим рішенням, ухваленим в кримінальній справі, про визнання цих фізичних осіб винними у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво). Інше застосування Вищим адміністративним судом України, ніж у першій справі, норм матеріального права у подібних правовідносинах, спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Так, у справі, щодо якої подано заяву про перегляд ухвали суду касаційної інстанції, має місце така обставина як ухвалення Оболонським районним судом м. Києва постанови від 18.03.2011 у кримінальній справі № 1-385/2011 про звільнення відповідно до статті 45 Кримінального кодексу України від кримінальної відповідальності засновника та директора ТОВ «Автопартнерс» ОСОБА_5 у зв'язку з дійовим каяттям за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 205 (фіктивне підприємництво), частиною другою статті 358 Кримінального кодексу України (складання чи видача працівником юридичної особи завідомо підроблених офіційних документів). Валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість позивач формував за результатами відображених у бухгалтерському та податковому обліках операції з придбання послуг у ТОВ «Автопартнерс».

У цій справі Вищий адміністративний суд України застосував до спірних правовідносин норми матеріального права 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, пункту 138.2 , підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України, та дійшов висновків, що визначальним для виникнення у платника податку права на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість є фактичне вчинення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця з метою подальшого використання в господарській діяльності. Обставина про фіктивне підприємництво стосовно суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), який відображений платником податків (покупцем) у бухгалтерському та податковому обліках як постачальник послуг покупцю, установлена у судовому рішенні у кримінальній справі, визнана судом касаційної інстанції такою, що не свідчить про безпідставне формування покупцем валових витрат та податкового кредиту з огляду на те, що у судовому рішенні у кримінальній справі не надано оцінки операціям покупця з фіктивним контрагентом.

Таким чином, підтвердилися обставини для перегляду ухвали від 05.10.2015 у справі № 2а-7792/11/2670 (К/9901/56707/12), передбачені у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах).

За результатами перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 05.10.2015 у справі № 2а-7792/11/2670 (К/9901/56707/12) Верховний суд, вирішуючи питання щодо застосування норм права, що регулюють правовідносини, пов'язані з формуванням платником податків валових витрат (за IV квартал 2010 року та І квартал 2011 року) та податкового кредиту з податку на додану вартість (за IV квартал 2010 року та І квартал 2011 року) за таких обставин як формування зазначених витрат і кредиту за операціями з придбання товарів/послуг у суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) підприємств, створених або придбаних фізичними особами з метою прикриття незаконної діяльності, що підтверджено судовим рішенням, ухваленим в кримінальному провадженні, про визнання цих фізичних осіб винними у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), зважає на таке.

Порядок формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за період, що передував січню 2011 року, регулювався нормами пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, а починаючи з січня 2011 року - нормами статті 198 Податкового кодексу України. Порядок формування платником податку на прибуток валових витрат за періоди, що передували ІІ кварталу 2011 року, регулювався нормами статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94 ВР.

Аналіз підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, пункту 138.2 , підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов'язково підтверджений податковою накладною.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Водночас Верховний Суд зазначає, що наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування валових витрат та податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.

Верховний Суд України неодноразово висловлював висновки щодо застосування норм матеріального права, що регулюють подібні спірним правовідносини, у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (постанови від 24.05.2016 у справі № 21-5332а15, від 14.06.2016 у справі № 21-1318а16, від 22.11.2016 у справі № 21-2430а16).

Висновки Верховного Суду України полягають у тому, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірні. Обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким директора підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, не може бути неврахованою судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила зазначений злочин, з нереабілітуючих підстав.

Враховуючи наведене, висновки суду касаційної інстанції та судів попередніх інстанцій про протиправне визначення платнику податків за спірними податковими повідомленнями-рішеннями грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість сформульовані в результаті неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до порушення судами і норм процесуального права, що полягає у тому, що суди неповно і не всебічно з'ясували обставини у справі.

Підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 («Касаційне провадження») і 3 («Перегляд судових рішень Верховним Судом України») розділу IV цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 227 глави 2 розділу IV цього Кодексу порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Заяву Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 05.10.2015, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012 та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.  

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Л.І. Бившева

Судді Верховного Суду В.В. Хохуляк Т.М. Шипуліна

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
21.05.2018
ПІБ судді:
Бившева Л.І.
Реєстраційний № рішення
2а-7792/11/2670
Інстанція
Касаційна
Ключові статті:
  • [>>>] 205
  • [>>>] 9
  • [>>>] 138
  • [>>>] 139
  • Резолютивна частина
    Заяву контролюючого органу було задоволено. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд.
    Подальше оскарження
    Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
    Замовити персональну презентацію