Постанова Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 815/1017/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 листопада 2018 року Київ справа №815/1017/17

адміністративне провадження № К/9901/1890/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Балан Я.В. від 23 червня 2017 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Стас Л.В., суддів: Турецької І.О., Косцової І.П

. від 16 листопада 2017 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортні технології ТІС»

до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортні технології ТІС» (далі - позивач/ТОВ «Транспортні технології ТІС»/Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 06 лютого 2017 року №0001541401, №0001551401.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки висновки податкового органу спростовуються первинними документами.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 06 лютого 2017 року №0001541401, №0001551401.

4. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що відповідач не довів правомірність оспорюваних рішень, а відтак, позивач мав право на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість від здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

6. Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Транспортні технології ТІС» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2016 року відповідачем складено акт від 12 січня 2017 року №6/15-32-14-01/35067357, яким встановлено порушення: - пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, пункту 5.4 розділу 2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25 лютого 2000 року №39, пункту 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 374 985, 00 грн., у тому числі по періодам: за 2015 рік на 211 113, 00 грн., за півріччя 2016 року на суму 117 640, 00 грн. та за 9 місяців 2016 року на суму 163 871, 00 грн.; - пунктів 198.1 , 198.2 , 198.3 , 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 416 649, 00 грн., у тому числі за: січень 2015 року на суму 22 109, 00 грн., лютий 2015 року на суму 11 697, 00 грн.; березень 2015 року на суму 31 495, 00 грн., квітень 2015 року на суму 20 572, 00 грн., травень 2015 року на суму 15 120, 00 грн., червень 2015 року на суму 15 731, 00 грн., липень 2015 року на суму 18 132, 00 грн., серпень 2015 року на суму 16 711, 00 грн., вересень 2015 року на суму 16 380, 00 грн., жовтень 2015 року на суму 17 428, 00 грн., листопад 2015 року на суму 23 085, 00 грн., грудень 2015 року на суму 26 110, 00 грн., січень 2016 року на суму 27 874, 00 грн., лютий 2016 року на суму 25 973, 00 грн., березень 2016 року на суму 22 262, 00 грн., квітень 2016 року на суму 19 810, 00 грн., травень 2016 року на суму 17 911, 00 грн., липень 2016 року на суму 16 692, 00 грн., серпень 2016 року на суму 17 108, 00 грн., вересень 2016 року на суму 17 567, 00 грн.

Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що господарські операції між позивачем та його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» (далі - ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс») не мають документального підтвердження, оскільки з наданих до перевірки актів надання послуг неможливо встановити, які саме інформаційно-консультаційні послуги, екологічний супровід та забезпечення компенсацій витрат, послуги по забезпеченню організації постачання та закупівельної діяльності виконувалися на адресу позивача. Крім того, скаржник посилається на протиправне відшкодування позивачем витрат вартості електроенергії ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» та Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Чорноморська птахофабрика» (далі - СТОВ «Чорноморська птахофабрика») на підставі договорів оренди об'єктів, оскільки останні не мають право на її постачання через відсутність ліцензії Національної комісії регулювання електроенергетики України.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06 лютого 2017 року: - №0001541401, яким ТОВ «Транспортні технології ТІС» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» в розмірі 234 343, 00 грн. за основним платежем та 117 171, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - №0001551401, яким ТОВ «Транспортні технології ТІС» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» в розмірі 77 554, 00 грн. та 8 593, 25грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як встановлено під час розгляду справи по суті позовних вимог, між позивачем та ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» укладено договір від 02 квітня 2013 року №КД/11/0122 про надання екологічного супроводу та екологічного забезпечення діяльності, згідно із підпунктом 1.1 якого ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» приймає на себе виконання комплексу послуг по екологічному забезпеченню господарської діяльності, а саме: інформаційно-консультаційні послуги по застосуванню законодавства України по охороні навколишнього природного середовища і екологічної безпеки; екологічному забезпеченню - компенсації витрат, претензій та зборів, понесених позивачем для забезпечення дотримання вимог природоохоронного законодавства України; екологічне супроводження діяльності Товариства.

Відповідно до додатку 1 до даного договору сторонами складено протокол погодження ціни за надані послуги екологічного характеру, а саме: розрахунок за інформаційно-консультаційні послуги становить фіксована сума; розрахунок за екологічне забезпечення господарської діяльності згідно наданого екологічною службою розрахунків витрат (додаток 2); розрахунок за екологічне забезпечення господарської діяльності згідно наданого екологічною службою розрахунку виходячи з фактичних об'ємів виконаних послуг (додаток 3).

Відповідно до додатку 3 до договору складений перелік та порядок оформлення послуг ТОВ «Транспортні технології ТІС» щодо екологічного супроводження діяльності товариства.

Виконання договору від 02 квітня 2013 року №КД/11/0122 підтверджується актами виконання робіт (надання послуг) із зазначенням найменування послуги, кількості та ціни робіт, до яких надано форми розрахунків та пояснення до розрахунків, журналом щодо переліку наданих інформаційно-консультативних послуг екологічною службою Товариства, а також рахунками на оплату вказаних робіт. Крім того, сторонами складено акти перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства із зазначенням які саме інформаційно-консультативні послуги були надані.

Окрім того, Положення про організацію управління охоронного середовища на території ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» від 05 травня 2016 року регулює питання природоохоронного законодавства, яке розповсюджується й на підприємства орендарі, що розташовані на ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс», зокрема і на позивача, що є орендарем побутових та виробничих приміщень на території даного контрагента. Отже, виконання таких вимог екологічного та природоохоронного законодавства України як збір, транспортування та захоронення твердих побутових відходів (далі ТПВ) здійснюється з усієї території ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс», у тому числі і з території, на якій розміщені орендовані побутові та виробничі приміщення. При цьому збір та вивезення ТПВ, що виникли внаслідок діяльності позивача та інших підприємств здійснюється за єдиним договором, укладеним між ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» та ТОВ «ПКФ «Аскон» від 01 травня 2012 року №225, а витрати перевиставляються на адресу позивача в якості щомісячних платежів, що відповідає вимогам пункту 2.1 від 02 квітня 2013 року №КД/11/0122. В свою чергу, сплата/компенсація позивачем за договором від 02 квітня 2013 року №КД/11/0122 про надання екологічного супроводу та екологічного забезпечення діяльності спричинена необхідністю коригування єдиної дозвільної документації підприємства.

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» (виконавець) укладено договір від 02 квітня 2013 року №КД/03/0123 про надання послуг про забезпеченню організації постачання та закупівельної діяльності, згідно із підпунктом 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по здійсненню комплексного обслуговування по організації постачання та закупівельної діяльності в об'ємах та умовах, передбаченим договором. Надання послуг, вказаних у підпункті 2.1 договору, здійснюється виконавцем постійно та включає в себе повний перелік послуг, перерахованих у даному пункті, надані послуги щомісяця оформлюються актом приймання послуг.

Пунктом 2.1.1 вказаного договору передбачено, що виконавець приймає на себе зобов'язання по здійсненню наступних видів послуг: організація закупівельної та постачальної діяльності товарно-матеріальними цінностями від імені замовника; організація логістики та доставка товарно-матеріальних цінностей, за рахунок замовника; дослідження ринку та пошук нових постачальників; організація закупок та логістики імпортних поставок; організація тендерів та конкурсних закупівель в інтересах замовника.

Матеріалами справи підтверджується, що за результатами опрацювання кожної заявки складено звіти щодо кількості оброблених товарів, обсягів закуплених матеріалів, проведених заходів задля виконання заявок. В результаті отриманих послуг позивачем укладено договори поставки за 2015-2016 рік, на виконання яких оформлено товарно-транспорті накладні.

Також між позивачем (орендар) та ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» (орендодавець) укладено договір оренди від 02 квітня 2013 року №КД/11/0124, відповідно до якого Товариством у платне користування отримано майно, перелік якого наведений в додатку, зокрема, ангар для автотранспорту, діагностичне відділення бази автотранспорту, ПТО з побутовим корпусом - задня частина ангару, та виробничо-адміністративно-побутовий комплекс.

Відповідно до пункту 5.1 вказаного вище договору орендар сплачує орендну плату у визначеному у цьому пункті договорі розмірі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.2 орендар відшкодовує орендодавцю фактичні витрати, пов'язані з телефонними переговорами, електропостачанням, водоспоживанням, відводом госпфекальних стоків.

Також між позивачем (орендар) та СТОВ «Чорноморська птахофабрика» (орендодавець) укладено договір оренди об'єктів від 01 січня 2015 року №0101/15-ЧПФ, відповідно до якого позивач зобов'язався своєчасно і у повному обсязі оплачувати орендодавцю орендну плату за орендовані об'єкти, а також оплатити комунальні послуги згідно виставлених орендодавцем рахунків за фактично спожиті комунальні послуги, електроенергію, воду за показниками лічильника або за загальноприйнятими нормами споживання.

Виконання зазначених вище договорів в частині відшкодування активної електроенергії підтверджується розрахунками спожитої енергії за кожний місяць, актами здачі-прийняття робіт, актами про обсяг відшкодування спожитої електроенергії, звітами про обсяги переданої електроенергії, за якими визначались обсяги її фактичного споживання ТОВ «Транспортні технології ТІС» як орендарем.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

9. Наведені у касаційній скарзі доводи відповідача дублюють аргументи акта перевірки, заперечень на позовну заяву та апеляційної скарги.

10. У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін. При цьому зазначає, що касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Водночас суди надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та прийняли законні і обґрунтовані рішення.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

11. Податковий кодекс України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин):

11.1. Пункт 44.1 статті 44.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

11.2. Пункт 44.2 статті 44.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

11.3. Підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134.

Об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

11.4. Пункт 135.1 статті 135.

Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

11.5. Пункт 198.1 статті 198.

До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу..

11.6. Пункт 198.2 статті 198.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

11.7. Пункт 198.3 статті 198.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

11.8. Пункт 198.6 статті 198.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

12. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»:

12.1. Стаття 1.

12.1.1. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

12.1.2. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

12.2. Частина перша статті 9.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 25 лютого 2000 року №39 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 24 січня 2011 року №25) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 березня 2000 року за №161/4382.

13.1 Пункт 5.4 розділу II.

У статті «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» показується виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) та/або собівартість реалізованих товарів, визначена відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248 (із змінами).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

15. Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

16. Аналіз реальності господарської діяльності здійснюється на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

17. Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вирішення спору судом першої інстанції) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов'язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15 грудня 2017 року), в силу яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

18. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

19. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо заниження податкових зобов'язань. Зокрема судами досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України є підставою для податкового обліку та містять відомості, що у повній мірі відображають суть господарських операцій та підтверджують їх фактичне здійснення.

20. Так, судами встановлено, що надані позивачем на підтвердження виконання договірних зобов'язань документи містять у собі відомості щодо отриманих інформаційно-консультаційних послуг, екологічного супроводу та забезпечення компенсацій витрат, послуги по забезпеченню організації постачання та закупівельної діяльності.

21. Касаційний суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень, на якого положеннями частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не надано будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних податкових вигод.

22. Що ж до позиції контролюючого органу про безпідставне відшкодування позивачем його контрагентам витрат на оплату використаної електроенергії відповідно до договорів оренди об'єктів нерухомості, слід зазначити, що суди правильно відхилили її за необґрунтованістю.

23. Відповідно до пункту 1.3 Правил користування електричної енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року №28 (у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22 серпня 2002 року №928) та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2002 року за №903/7191 (далі - Правила; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), постачання електричної енергії здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між споживачем та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між споживачем та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.

24. Згідно із пунктом 1.1 Правил субспоживач - суб'єкт господарської діяльності - споживач, якому електрична енергія постачається постачальником електричної енергії через мережі електропередавальних організацій та технологічні електричні мережі основного споживача, до мереж якого приєднані електроустановки суб'єкта господарської діяльності - споживача (субспоживача). Відносини між споживачами та субспоживачами, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача, що укладається між ними на основі типового договору (додаток 3) ( пункт 1.6 Правил).

25. Разом з тим, ТОВ «Транспортні технології ТІС» за даними договорами оренди не є субспоживачем, оскільки договору про спільне використання технологічних електричних мереж з споживачами - ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» та СТОВ «Чорноморська птахофабрика», як і самостійного договору з еклетропостачальною організацією, не укладав.

26. За умовами договорів оренди об'єктів нерухомості у розглядуваному випадку сторони домовилися про відшкодування орендарем орендодавцю фактичних витрат, зокрема, пов'язаних з електропостачанням, що не суперечить законодавству.

27. Таким чином, Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про помилковість доводів контролюючого органу про щодо донарахування грошових зобов'язань позивачу згідно із податковими повідомленнями-рішеннями, що оскаржуються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

28. Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

29. Враховуючи встановлені обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності беззаперечно свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

30. У ході розгляду справи платником податків з огляду на приписи процесуального закону, що діяв на момент прийняття оскаржуваного рішення, підтверджено належними та допустимими доказами правомірність формування витрат та податкового кредиту за реально вчиненими господарськими операціями.

31. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд, враховуючи норми Податкового кодексу України, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.

32. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

33. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року у справі № 815/1017/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.С. Пасічник

В.П. Юрченко, І.А. Васильєва.

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
08.11.2018
ПІБ судді:
Пасічник С.С.
Реєстраційний № рішення
815/1017/17
Інстанція
Касаційна
Ключові статті:
  • [>>>] 134
  • [>>>] 198
  • Резолютивна частина
    Касаційну скаргу контролюючого органу залишено без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін.
    Подальше оскарження
    Відповідно до ч.5 ст.355 КАСУ постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
    Замовити персональну презентацію