Постанова Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 802/1069/13-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2019 року  Київ справа №802/1069/13-а 

адміністративне провадження №К/9901/502/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А.,  Юрченко В.П.,

за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,

представника відповідача Денисенко О.Е.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВА 6»

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Залімського І.Г., суддів Білоуса О.В., Мельник-Томенко Ж.М. від 25 червня 2013 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВА 6» до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АВА 6» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду із адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01 березня 2013 року №0000112205.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що висновок Інспекції про заниження позивачем податку на додану вартість (далі - ПДВ) ґрунтуються виключно на тому, що Товариством не було надано до перевірки первинних документів на підтвердження показників, відображених у податковій звітності. Водночас, як стверджує позивач, неможливість надання до перевірки усіх первинних документів була зумовлена перебуванням їх не за місцем юридичної адреси Товариства (у архіві) й в подальшому останні у повному об'ємі були надані податковому органу до прийняття ним рішення за результатами проведеної перевірки, однак відповідачем безпідставно не враховані. Вважає правомірним формування Товариством спірних сум податкового кредиту й не вбачає підстав для прийняття оскаржуваного рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що обов'язок, закріплений абзацом другим пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України), відповідачем не виконано й при розгляді заперечень не враховано наданих Товариством документів на підтвердження показників, відображених у податковій звітності, а також не реалізовано свого права на проведення позапланової документальної перевірки у порядку, визначеному підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України, для об'єктивного їх розгляду, дослідження змісту господарських операцій, які здійснювались позивачем, встановлення контрагентів, з якими такі операції проведені, й, як наслідок, не надано оцінки правомірності формування платником податкового кредиту.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 25 червня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким у задоволенні позову Товариства відмовив.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з доданих позивачем до заперечень на акт перевірки документів неможливо в повній мірі дослідити господарські операції Товариства на предмет їх відповідності показникам, відображеним в податковій звітності, реальний фінансовий стан платника податків, й у запереченнях останнє вказало, які саме висновки акту перевірки спростовують подані документи, що позбавило відповідача права, передбаченого підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просив його скасувати та залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на неправильне застосування апеляційним судом пунктів 44.6, 44.7 статті 44, пункту 85.2 статті 85 ПК України, а також порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи. Зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції тієї обставини, що підставою для висновків Інспекції про завищення позивачем податкового кредиту за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року стала виключно відсутність документів на підтвердження показників, відображених у податковій звітності, однак такі документи були надані Товариством разом із запереченнями на акт перевірки, які в силу вимог пункту 44.6 статті 44 ПК України повинні були бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття податкового повідомлення-рішення.

Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні на 08 серпня 2019 року, у якому протокольною ухвалою судом здійснено заміну відповідача у справі - Вінницьку об'єднану державну податкову інспекцію Вінницької області Державної податкової служби її правонаступником - Головним управлінням ДФС у Вінницькій області.

Враховуючи, що в засідання суду 08 серпня 2019 року представник позивача, який належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не з'явився, беручи до уваги положення частини 4 статті 344 КАС України, касаційний суд ухвалив здійснювати розгляд справи за його відсутності.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення касаційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість, просив відмовити у її задоволенні.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року, за результатами якої складено акт №45/22-05/34325416 від 13 лютого 2013 року.

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що Товариством не надано до перевірки первинних документів, на підставі яких сформовано показники податкових декларацій з ПДВ за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року, у зв'язку з чим та з посиланням на положення пунктів 44.6, 44.7 статті 44, пункту 85.2 статті 85 ПК України Інспекція прийшла до висновку про відсутність у платника податків таких документів та неможливість підтвердити реальність здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності з придбання товарів (робіт, послуг) у спірному періоді, а відтак, на думку відповідача, показники податкових декларацій з ПДВ сформовані позивачем безпідставно.

Враховуючи наведене, відповідачем у акті зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпунктів 16.1.5, 16.1.7, 16.1.9 пункту 16.1 статті 16, пункту 85.2 статті 85, пункту 44.6 статті 44, пункту 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за період з період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року, на загальну суму 5691184,00 грн.

21 лютого 2013 року позивач подав до контролюючого органу заперечення на вказаний акт перевірки. Разом з запереченнями були надані оригінали податкових накладних та інших первинних документів згідно описів оригіналів документів. Також було додано додаток до заперечень із журналами-ордерами за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року по наступним рахункам бухгалтерського обліку: 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» - 12 арк.; 3721 «Розрахунки з підзвітними особами в національній валюті» - 9 арк.; 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» - 22 арк.; 704 «Вирахування з доходу» - 6 арк.; 719 «Інші доходи від операційної діяльності» - 5 арк.; 732 «Відсотки одержані» - 9 арк.; 902 «Собівартість реалізованих товарів» - 16 арк.; 92 «Адміністративні витрати» - 16 арк.; 94 «Інші витрати операційної діяльності» - 16 арк.; 31 «Рахунки в банках» - 16 арк.; 702 «Дохід від реалізації товарів» - 16 арк.; 30 «Каса» - 16 арк.; 206 «Матеріали, передані в переробку» - 8 арк.; 209 «Інші матеріали» - 2 арк.; 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети» - 2 арк.; 281 «Товари на складі» - 16 арк.

Розглянувши вказані заперечення, відповідач надіслав на адресу Товариства відповідь №4256/10 від 28 лютого 2013 року, у якій повідомлено про залишення Інспекцією висновків акту перевірки №45/22-05/34325416 від 13 лютого 2013 року без змін, а заперечення без задоволення. При цьому відповідачем у відповіді щодо результатів розгляду заперечень зазначено про неможливість скористатись правом, визначеним підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України, щодо призначення повторної перевірки Товариства у зв'язку із вимогою позивача повернути протягом 5 робочих днів з моменту розгляду заперечень документів, доданих до них, а також вказується про ненадання до заперечень всіх документів для їх об'єктивного розгляду.

01 березня 2013 року на підставі висновків акту перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0000112205, яким збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ за основним платежем у розмірі 5691184,00 грн. та за штрафними санкціями - 1422796,00 грн.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Питання надання платниками податків документів врегульовано статтею 85 ПК України, пунктом 85.2 якої (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Як визначено пунктом 44.7 статті 44 ПК України, у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

При цьому відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі, якщо платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об'єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.

Зміст вказаних норм свідчить про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, й надсилає відповідні документи контролюючому органу до прийняття рішення за результатами такої - це є підставою для призначення позапланової перевірки.

Обставина порушення платником податків обов'язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 ПК України, щодо надання після початку перевірки всіх документів, які належать або пов'язані з предметом перевірки, не означає, що такий платник не має права додатково їх надати до прийняття відповідного рішення й, при цьому, не звільняє контролюючий орган від обов'язку врахувати додатково надані платником документи у строк, встановлений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, при прийнятті рішення, що прямо передбачено нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України.

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що єдиною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства та заниження зобов'язань по ПДВ була обставина неподання останнім до перевірки первинних та інших документів на підтвердження показників, відображених у податковій звітності, а тому об'єктивний розгляд одержаних Інспекцією відповідних документів, визначених в акті перевірки як відсутні, до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки був неможливий без призначення повторної позапланової перевірки у порядку, передбаченому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України, однак такого права відповідач не реалізував.

В контексті наведеного слід зазначити, що за змістом пункту 109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктом 3 розділу I Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року №984, положення якого були чинними на момент проведення перевірки позивача (далі - Порядок №984), визначено, що акт документальної перевірки - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Як передбачено пунктами 4, 6 розділу I Порядку №984, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на зміст наведеної норми саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового та іншого законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні зобов'язання та застосовано фінансові санкції.

Суд же апеляційної інстанції наведеного, а також сукупність обставин, що мають значення для оцінки поведінки платника (позивача) у сфері оподаткування, не врахував й, як наслідок, дійшов передчасного висновку про наявність складу податкового правопорушення та необґрунтованість заявлених Товариством позовних вимог, не навівши при цьому й мотивів, за яких не погодився з висновками суду першої інстанції.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом другим частини першої статті 349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Враховуючи, що в силу вимог процесуального закону допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, рішення апеляційного суду на підставі статті 353 КАС України підлягає скасуванню, а справа - направленню до цього суду на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВА 6» задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С.С. Пасічник

 І.А. Васильєва , В.П. Юрченко

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
08.08.2019
ПІБ судді:
Пасічник С.С.
Реєстраційний № рішення
802/1069/13-а
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу ТОВ задовольнити частково, Постанову апеляційного суду скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Подальше оскарження
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію