Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Вхід
|
Реєстрація

Ru

En

Ua

Постанова Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 757/49347/17-ц

Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року м. Київ справа № 757/49347/17-ц

провадження № 61-302св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Національний банк України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Національного банку України, подану представником ОСОБА_2,

на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2018 року у складі судді

Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який у подальшому було уточнено, до Національного банку України про визнання незаконним звільнення, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що з 01 грудня

2005 року згідно наказу № 256-к ОСОБА_1 працював у Центральному сховищі Національного банку України на посаді начальника відділу контролю.

Наказом від 28 липня 2016 року № 3215-к позивача було звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату працівників. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 поновлено на роботі, стягнуто відповідні кошти за час вимушеного прогулу. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено, в частині поновлення на роботі залишено без змін. Наказом від 27 грудня 2016 року № 5060-к ОСОБА_1 було поновлено на роботі на посаді начальника відділу контролю Центрального сховища Національного банку України з 29 липня 2016 року.

Наказом від 28 липня 2017 року № 2556-к ОСОБА_1 повторно звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників. Дане звільнення є незаконним, оскільки воно проведено без відповідних підстав з порушенням процедури звільнення, передбаченої частиною першою , третьою статті 49-2 КЗпП України. Після поновлення на роботі його не було попереджено про наступне звільнення з роботи. У день звільнення позивачу було запропоновано посаду старшого касира відділу приймання та видачі цінностей управління роботи з готівкою Центрального сховища, від якої він відмовився. Вже після поновлення його на роботі на підставі судового рішення, 27 липня 2017 року ОСОБА_1 було запропоновано посаду провідного спеціаліста відділу спецвагонного господарства управління з перевезення цінностей Центрального сховища Національного банку України, від якої він відмовився, оскільки йому було запропоновано суттєві зміни погіршуючого характеру до укладення з ним безстрокового трудового договору без зазначення будь-яких підстав. ОСОБА_1 не було попереджено у зв'язку із якими обставинами виникла потреба у внутрішньому переведенні на іншу посаду, яка не відповідала рівню його кваліфікації і передбачала значно нижчу заробітну плату. У подальшому з'ясувалося, що мова йде не про внутрішнє переведення, а про звільнення. При цьому відповідачем було використано бланк повідомлення його про звільнення у 2016 році, та повідомлено про те, що таке звільнення носить пролонгований характер і дійсне у 2017 році.

ОСОБА_1 Л просив визнати наказ про звільнення незаконним та скасувати його, поновити на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 245 250,88 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2018 року, з урахуванням ухвали Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2018 року про виправлення описки, позовні вимоги задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу контролю Центрального сховища Національного банку України з 28 липня 2017 року.

Стягнуто з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 245 250,88 грн, обрахованій без врахування податків та обов'язкових платежів.

Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення

ОСОБА_1 на посаді начальника відділу контролю Центрального сховища Національного банку України та стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 24 400,02 грн.

Стягнуто з Національного банку України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Стягнуто з Національного банку України на користь держави судовий збір у розмірі 2 452,50 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивача було звільнено з порушенням процедури, у зв'язку із чим він підлягає поновленню на роботі. Також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 245 250,88 грн та витрати, понесені на правничу допомогу в розмірі

16 000,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу Національного банку України, подану представником Донченком О. Г., задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2018 року в частині стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено, зменшено розмір стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 245 250,00 грн до 212 280,00 грн.

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2018 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 245 250,00 грн до 212 280,00 грн, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції неправильно обчислено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 грудня 2018 року Національний банк України через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неправильно застосовано правила статті 49-2 КзпП України, оскільки незважаючи на відсутність у КЗпП України відповідних вимог та надану відповідачем практику Верховного Суду України, Київський апеляційний суд безпідставно визнав відповідача винним у порушенні вимог цієї статті, зазначивши про необхідність повторного попередження позивача про наступне звільнення після його поновлення на роботі.

Стаття 49-2 КЗпП України не передбачає повторного попередження працівника про його звільнення з роботи.

Попередження про наступне звільнення є належним, повторне попередження не передбачено КЗпП України.

Доводи інших учасників справи

27 лютого 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку та 28 лютого 2019 року подав до Верховного Суду відзиви, у яких просить касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року залишити без змін.

Аргументи відзивів зводяться до правильного застосування судами норми статті 49-2 КЗпП України та відсутності порушень щодо її застосування з боку судів.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Печерського районного суду міста Києва.

07 лютого 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

11 лютого 2019 року матеріали цивільної справи передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що з 01 грудня 2005 року згідно з наказом від 01 грудня 2005 року № 256-к ОСОБА_1 призначений на посаду начальника відділу контролю у Центральному сховищі Національного банку України.

Наказом від 28 липня 2016 року № 3215-к позивача було звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи та поновлено його на роботі на посаді начальника відділу контролю Центрального сховища Національного банку України.

Наказом Національного Банку України № 2556-к від 28 липня 2017 року ОСОБА_1 було повторно звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Задовольняючи позовні вимоги про поновлення на роботі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не був попереджений про наступне вивільнення, як того вимагає закон.

З таким висновком погодитися неможливо.

Судом встановлено, що на виконання Постанови Правління НБУ від 21 січня 2016 року № 26 було видано наказ Центрального сховища НБУ від 27 січня 2016 року № 9-к «Про скорочення штату і чисельності працівників Центрального сховища Національного банку України».

25 квітня 2016 року позивач ОСОБА_1 був попереджений про звільнення у зв'язку із скороченням посади, яку обіймав, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Наказом Національного банку України від 28 липня 2016 року позивача було звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Наказом Національного банку України від 27 грудня 2016 року № 5060-к на підставі рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року у справі № 757/41655/16-ц, позивача було поновлено на роботі.

Після поновлення на роботі позивач працював на посаді начальника відділу контролю Центрального сховища Національного банку України 7 місяців, а саме з 27 грудня 2016 року (наказ про поновлення на роботі на підставі рішення суду) по 28 липня 2017 року (дата повторного звільнення) .

Наказом Національного банку України від 28 липня 2017 року № 2556-к ОСОБА_1 було повторно звільнено з роботи у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України.

При цьому, позивачу було запропоновано 25 квітня 2017 року та 27 липня 2017 року переведення на посади: 1) старший касир відділу приймання та видачі цінностей управління роботи з готівкою Центрального сховища (до виходу з відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_8) з окладом 7 880 грн, 2) провідний спеціаліст відділу спецвагонного господарства управління з перевезення цінностей Центрального сховища Національного банку України з окладом 9 281 грн, з чим позивач ознайомився та від переведення на іншу роботу відмовився (а. с. 23 зворот).

Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій не врахували, що 25 квітня 2016 року ОСОБА_1 був попереджений про вивільнення у зв'язку з скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Звільнення позивача повторно 28 липня 2017 року відбулося на виконання Постанови Правління НБУ від 21 січня 2016 року № 26. Повторне його попередження про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням штату не вимагалось.

Запропоновану роботу позивач міг виконувати з урахуванням його кваліфікації та досвіду роботи. Але він від неї відмовився.

Отже, звільнення ОСОБА_1 відбулось із дотриманням вимог трудового законодавства щодо порядку вивільнення працівників, оскільки у Національному банку України дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату, що призвели до вивільнення працівників, у тому числі ОСОБА_1, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, а тому підстав для поновлення позивача на роботі немає.

Враховуючи відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, відсутні й підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам закону, вони підлягають скасуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення судів не відповідають закону, тому колегія суддів ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного банку України, подану представником ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання незаконним звільнення, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило

comments powered by HyperComments
close icon