Постанова Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 127/15146/17

Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року м. Київ справа № 127/15146/17

провадження № 61-35018св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В.

(суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - Державне агентство водних ресурсів України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, у складі судді Бессараб Н. М.,

від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області, у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., Рибчинського В. П., від 26 березня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Державного агентства водних ресурсів України (далі - Держводагентство) про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що наказом Держводагентства України на підставі контракту № 48 від 04 травня 2011 року його призначено на посаду начальника Басейнового управління водними ресурсами річки Південний Буг (далі - БУВРПБ). Наказом голови Держводагентства України № 156-ос від 14 червня 2017 року його звільнено із займаної посади на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України, зокрема на підставі підпунктів «б» та «в» пункту 5.3 контракту, та припинено дію контракту від 04 травня 2011 року у зв'язку із порушенням вимог чинного законодавства та умов укладеного контракту, завданням збитків управлінню, а також відсутністю контролю за цільовим використанням бюджетних коштів, що привело до їх нецільового використання. Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки наказ про звільнення винесений за наслідками проведення службового розслідування та роботи комісії з перевірки дотримання контрактів, яка запропонувала притягнути його до дисциплінарної відповідальності у вигляді дострокового розірвання трудового контракту, а отже, його звільнення є мірою відповідальності за порушення трудової дисципліни, яке повинно здійснюватись з дотриманням гарантій, встановлених чинним законодавством, зокрема, статтею 148 КЗпП України щодо строків притягнення до відповідальності, відібрання пояснень, тощо.

Звільняючи позивача з підстав, визначених підпунктом «б» пункту 5.3 контракту, відповідач не зазначив, яке одноразове грубе порушення чинного законодавства чи обов'язків він вчинив, у порушення Положення про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору № 170 від 19 березня 1994 року при достроковому розірванні не попередив його про це за два тижні. Вказаними порушеннями трудових прав позивачу заподіяно моральну шкоди, яку він оцінив у 10 тис. грн.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, визнати незаконним наказ Держводагентства України № 156-ос від 14 червня 2017 року про його звільнення, поновити його на посаді, виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути 10 тис. грн моральної шкоди та відшкодувати судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_2 відбулось на законній підставі, трудовий договір було припинено на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України з підстав, передбачених підпунктами «б» і «в» пункту 5.3 контракту для його розірвання, а саме: однократного грубого порушення керівником чинного законодавства чи обов'язків, передбачених положенням та/або контрактом, в результаті чого настали негативні наслідки, а також неналежного контролю за цільовим використанням бюджетних коштів, що підтверджується актом службового розслідування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 26 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької областівід 11 грудня 2017 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, районний суд належним чином визначився із характером спірних правовідносин та правильно застосував до них норми матеріального права. Звільнення позивача відбулось на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України на підставі умов контракту, що не є звільненням у порядку застосування дисциплінарного стягнення, оскільки законодавство передбачає розірвання трудового договору з керівником з підстав одноразового грубого порушення ним трудових обов'язків, а контрактом визначено більш ширші підстави для його розірвання з ініціативи роботодавця, зокрема у разі здійснення неналежного контролю за використанням бюджетних коштів або настання негативних наслідків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 26 березня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що акт службового розслідування складений 13 жовтня 2016 року, а наказ про звільнення, як захід дисциплінарної відповідальності, видано 14 червня 2017 року, тобто з порушенням строків, встановлених статтею 148 КЗпП України. Суди при розгляді справи допустили порушення норм матеріального права, вважаючи доведеним та обґрунтованим висновок Держводагентства про відсутність контролю за цільовим призначенням використання бюджетних коштів зі сторони позивача, не застосувавши при цьому норми Бюджетного кодексу України. Є безпідставним висновок судів про те, що позивачем було заподіяно збитки відповідачу, не застосовано Методику оцінки майна, затверджену Постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року № 1891. Вінницьке регіональне управління водних ресурсів не є державним підприємством, тому застосування судом Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» є неправомірним. Суди не застосували Постанову Кабінету Міністрів України «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» № 170 від 19 березня 1994 року, яка підлягала до застосування.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року справу за позовом ОСОБА_2 до Держводагентства про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу Держводагентство посилається на те, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законним та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги безпідставними, не спростовують правильних по суті висновків судів. Звільнення позивача не є дисциплінарним стягненням, а пов'язано з встановленими фактами порушення контракту, а тому не підлягають застосуванню норми, які регулюють порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності. При звільненні позивача роботодавцем не було порушено процедури звільнення, вимог трудового законодавства.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом Держводагентства № 88-00 від 29 квітня 2011 року ОСОБА_2 був призначений на посаду начальника Басейнового управління водними ресурсами річки Південний Буг (далі - БУВРПБ) на умовах, передбачених контрактом.

04 травня 2011 року між Держводагентством і ОСОБА_2 було укладено трудовий контракт № 48 з терміном дії з 04 травня 2011 року по 03 травня 2012 року. Згідно укладених до нього додаткових угод термін його дії трудового контракту було продовжено: згідно додаткової угоди № 2 від 04 травня 2012 року до 30 квітня 2015 року, згідно додаткової угоди № 3 від 29 квітня 2015 року до 30 квітня 2018 року.

Наказом Держводагентства № 146 від 02 грудня 2015 року БУВРПБ було реорганізовано шляхом його перетворення у Вінницьке регіональне управління водних ресурсів (ВРУВР), що є правонаступником попереднього, з передачею останньому всіх прав та обов'язків.

Наказом Держводагентства № 42-ОС від 29 лютого 2016 року ОСОБА_2 було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, підпункту «г» пункту 5.2 укладеного контракту та припинено дію контракту від 04 травня 2011 року № 48.

25 травня 2016 року рішенням Вінницького міського суду, ухваленого за позовом ОСОБА_2 у справі № 127/6073/16-ц, що залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2016 року, наказ про його звільнення визнано незаконним, поновлено позивача на посаді на умовах контракту з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На виконання зазначених судових рішень наказом № 153-ос від 15 серпня 2016 року позивача було поновлено на посаді начальника Вінницького регіонального управління водних ресурсів із 01 березня 2016 року на умовах контракту з терміном дії до 30 квітня 2018 року та укладено додаткову угоду, якою до нього внесено зміни в частині заміни сторони БУВРПБ на ВРУВР. Того ж дня Держводагентство видало наказ № 154-ос про проведення у період з 15 серпня по 14 жовтня 2016 року службового розслідування щодо фактів, викладених в листі БУВРПБ щодо діяльності ОСОБА_2, створена комісія та затверджено її персональний склад, а також видано наказ № 155?ос про відсторонення ОСОБА_2 від роботи на період діяльності комісії. Правомірність зазначених наказів встановлена рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2017 року у справі № 127/18220/16-ц.

Наказом Держводагентства № 156-ос від 14 червня 2017 року позивача звільнено із займаної посади з 15 червня 2017 року з підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, підпункту «б» та «в» пункту 5.3 контракту від № 48 від 04 травня 2011 року, та припинено його дію за порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного контракту, завдання збитків управлінню, а також відсутність контролю за цільовим використанням бюджетних коштів, що привело до їх нецільового використання (акт службового розслідування від 13 жовтня 2016 року).

Підставою для звільнення позивача із займаної посади став акт службового розслідування від 13 жовтня 2016 року. Звільнення ОСОБА_2 з посади начальника ВРУВР було погоджено Вінницькою обласною державною адміністрацією.

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині третій статті 21 КЗпП України визначено, що контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Відповідно до пунктів 16 , 17 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті. При цьому розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, установлених чинним законодавством. При розірванні контракту з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення провадиться на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці керівника підприємства.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 контракту № 48, укладеного сторонами спору 04 травня 2011 року, керівник зобов'язується безпосередньо і через адміністрацію організації здійснювати поточне управління організацією, забезпечувати ефективне використання бюджетних коштів і збереження закріпленого за організацією державного майна; здійснює поточне керівництво організацією, організує її виробничо-господарську, соціально- побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань організації, передбачених законодавством.

Згідно пункту 2.2 контракту керівник організації зобов'язується забезпечити виконання показників ефективності використання бюджетних коштів та державного майна згідно з додатком до контракту. Пунктом 4.1 контракту передбачено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання обов'язків, передбачених контрактом, сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства та цього контракту.

Пунктом 5.2 контракту визначено, що він припиняється до закінчення терміну його дії у випадках, передбачених пунктами 5.3 та 5.4 цього контракту.

На підставі пункту 5.3 контракту керівник може бути звільнений з посади, а контракт розірваний з ініціативи агентства до закінчення терміну його дії: а) у разі систематичного невиконання керівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього положенням про організацію та контрактом; б) у разі одноразового грубого порушення керівником чинного законодавства та обов'язків, передбачених положенням та/або контрактом, в результаті чого для організації настали негативні наслідки (завдано збитків, виплачені штрафи, тощо); в) у разі неналежного контролю за цільовим використанням бюджетних коштів.

Згідно пункту 5.7 контракту, якщо розірвання контракту проводиться відповідно до підстав, встановлених у контракті, про це зазначається в трудовій книжці керівника з посиланням на пункт 8 статті 36 КЗпП України.

Актом службового розслідування від 13 жовтня 2016 року, правомірність проведення якого встановлено рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2017 року у справі № 127/18220/16-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 30 серпня 2018 року, встановлено відсутність контролю з боку начальника управління ОСОБА_2 за обліком та зберіганням, а також рухом товарно-матеріальних цінностей, внаслідок чого виявлено їх нестачу та надлишок (пункти 2, 4 акту), спричинення збитків у вигляді перевитрат оплати за теплопостачання у розмірі 8 322, 40 грн, (пункт 3 акту), недоотримання коштів від здачі в оренду належних установі приміщень (пункт 5 акту), виплати заступнику ОСОБА_3 внаслідок незаконного звільнення позивачем компенсації за вимушений прогул та моральної шкоди в розмірі 166 126, 13 грн і 7 500 грн відповідно (пункт 8 акту), нецільове використання бюджетних коштів на суму 132 565, 21 грн (пункт 7 акту).

Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Подібні положення містять статті 76, 81 чинної редакції ЦПК України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_2 було проведено відповідно до вимог трудового законодавства, трудовий договір було правомірно припинено на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України за наявності умов для його розірвання, визначених підпунктами «б» і «в» пункту 5.3 контракту.

Актом службового розслідування від 13 жовтня 2016 року, правомірність проведення якого встановлено рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2017 року у справі № 127/18220/16-ц, підтверджено допущені ОСОБА_2 порушення умов контракту у вигляді грубих порушень обов'язків керівника, визначених контрактом, в результаті чого настали негативні наслідки для організації у вигляді збитків, був допущений неналежний контроль за збереженням державної власності, що привело до нецільового використання бюджетних коштів, що є умовами для дострокового розірвання контракту та підставою для припинення трудових правовідносин з позивачем за ініціативою роботодавця.

Враховуючи те, що звільнення позивача відбулось на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, таке звільнення не носить характеру дисциплінарного стягнення, а є звільненням за невиконання умов трудового контракту. Тому судами попередніх інстанцій зроблено правильний та обґрунтований висновок щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень статей 148, 149 КЗпП України, а також надання оцінки діям роботодавця із урахуванням вказаних статей.

Враховуючи встановлені у справі обставини, яким надана належна оцінка судами попередніх інстанцій при вирішенні спору, слід дійти висновку, що при звільненні позивача на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України роботодавцем було дотримано вимоги трудового законодавства щодо процедури звільнення працівника із вказаних підстав.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність судових рішень, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин сторін норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 26 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
03.04.2019
ПІБ судді:
Луспеник Д.Д.
Реєстраційний № рішення
127/15146/17
Інстанція
Касаційна
Ключові статті:
  • [>>>] 21
  • [>>>] 36
  • Резолютивна частина
    Касаційну скаргу особи залишити без задоволення 
    Подальше оскарження
    Відповідно до ч.5 ст.355 КАСУ постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.