Постанова Верховного суду України від 27.05.2014 у справі № 21-167а14
Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи–підприємця (далі – ФОП) Особа_1

до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Донецька (далі – управління ПФУ)

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року ФОП Особа_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу управління ПФУ від 10 травня 2013 року № Ф-652 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) у сумі 1039 грн 56 коп.

На обґрунтування позову зазначила, що оскільки вона є пенсіонером за віком на пільгових умовах, то відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464-VI) звільнена від сплати єдиного внеску.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 26 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2014 року, позов задовольнив.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, управління ПФУ звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

На обґрунтування заяви додано копію постанови Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року (справа № К/800/46636/13), яка, на думку управління ПФУ, підтверджує неоднакове правозастосування.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 квітня 2014 року допустив цю справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI у подібних правовідносинах.

У судовому рішенні, наданому на підтвердження неоднакового правозастосування, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ФОП, які отримують пенсію, призначену за віком на пільгових умовах, які не досягли 60-річного віку, сплачують єдиний внесок на загальних підставах.

Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, вказав, що на особу, якій призначено пенсію зі зниженням пенсійного віку, поширюються положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, тобто така особа звільняється від сплати за себе єдиного внеску.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є ФОП, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI).

Таким чином, за змістом цієї норми для ФОП, які обрали спрощену систему оподаткування, законодавством передбачено можливість звільнення від сплати єдиного внеску за себе за умови, якщо, зокрема, такі особи є пенсіонерами за віком та отримують відповідно до закону пенсію і вони самі не виявили бажання брати участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно із абзацами першим та другим пункту 16 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон № 1788-ХІІ) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ визначено виключний перелік трудових пенсій, які призначаються за цим Законом (за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років). Загальні умови призначення пенсій за віком визначені в статті 12 цього Закону та частині першій статті 26 Закону № 1058-IV. Таке право виникає у чоловіків після досягнення 60 років та за наявності відповідного стажу. При цьому статтею 14 Закону № 1788-ХІІ, на підставі частини першої якої, як установили суди, позивач отримує пенсію, передбачена можливість призначення пенсії за віком на пільгових умовах – зі зменшенням віку, зазначеного у статті 12 цього Закону, та за наявності відповідного трудового стажу.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, ураховуючи закріплені Конституцією України гарантії громадян на соціальний захист, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до статті 14 Закону № 1788-ХІІ, мають право на пільги щодо сплати за себе єдиного внеску згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VІ, оскільки ця норма не містить жодних обмежень та умов щодо набуття ФОП статусу пенсіонера за віком.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 15 квітня 2013 року (справи № № 21-69а14, 21-70а14) та 20 травня 2013 року (справа № 21-160а14).

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції щодо протиправності спірної вимоги відповідача ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Донецька відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: М.І. Гриців М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко Ю.Г. Тітов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
27.05.2014
ПІБ судді:
Терлецький О.О.
Реєстраційний № рішення
21-167а14
Ключові статті:
  • [>>>] 55
  • [>>>] 4
  • Резолютивна частина
    у задоволенні заяви ПФУ відмовлено
    Замовити персональну презентацію