Постанова Верховного Суду України від 16.06.2015 у справі № 21-1032а15

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

16 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом фізичної особи–підприємця ОСОБА_1 (далі – ФОП)

до Борщівської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області (на сьогодні – Чортківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Тернопільській області; далі – ОДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2009 року ФОП звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 13 листопада 2009 року № 0008361702/0, яким йому визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) у загальній сумі 109 691 грн, з якої 70 407 грн – основний платіж, 39 284 грн – штрафні (фінансові) санкції.

Підставою для визначення за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання з ПДВ слугували висновки планової виїзної документальної перевірки позивача щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2007 року по 30 червня 2009 року, викладені в акті від 3 листопада 2009 року № 1121/17-00/2643121437 про порушення позивачем вимог підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, пунктів 9.3, 9.4 статті 9 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 168/97-ВР) та абзацу «а» підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на час виникнення спірних відносин).

Податковий орган обґрунтував зафіксований факт заниження позивачем податкового зобов'язання з ПДВ та неподання податкової звітності з цього податку тим, що позивач, який перебував на спрощеній системі оподаткування, отримавши за 2006 рік дохід у сумі 450 917 грн, зобов'язаний був з 1 січня 2007 року зареєструватися платником ПДВ і включити за І та ІІ квартали 2007 року до бази оподаткування оподатковувані операції в загальній сумі 352 033 грн за ставкою в розмірі 20 %, оскільки він перевищив граничний обсяг загальної суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), визначений у підпункті 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 168/97-ВР, що становить сукупно 300 000 грн (без урахування ПДВ).

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 1 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2011 року, в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що позивач зобов'язаний був з 1 січня 2007 року зареєструватися платником ПДВ і зобов'язаний сплачувати цей податок, оскільки він перевищив граничний розмір виручки, визначений підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 168/97-ВР.

Вищий адміністративний суд України постановою від 13 жовтня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, позов задовольнив.

Касаційний суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та задовольняючи позов, дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки позивач, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, не перевищив граничний розмір виручки, встановлений Указом Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (далі – Указ № 727/98), тому він не зобов'язаний реєструватися платком ПДВ.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОДПІ з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2014 року, а рішення судів попередніх інстанцій залишити в силі. На обґрунтування заяви додала копії рішень Вищого адміністративного суду України [ухвал від 31 травня 2012 року, 15 січня, 1 квітня, 30 липня 2013 року та постанови від 25 квітня 2013 року (№№ К-14469/10, К-27242/09, К-38737/10, К/800/19880/13, К/9991/18054/11 відповідно)], які, на її думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 168/97-ВР та статті 1 Указу № 727/98.

Касаційний суд у цих рішеннях, зокрема, ухвалах від 31 травня 2012 року та 15 січня 2013 року і постанові від 25 квітня 2013 року (№№ К-14469/10, К-27242/09, К/9991/18054/11 відповідно), наданих заявником як приклад неоднакового правозастосування, дійшов протилежного висновку, зазначивши про обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, реєструватися платником ПДВ, якщо обсяг оподатковуваних операцій з поставки товарів (робіт, послуг) перевищує 300 000 грн, безвідносно до моменту перевищення платником податку граничного обсягу виручки, визначеного Указом № 727/98.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував у подібних правовідносинах зазначені вище норми матеріального права.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону № 168/97-ВР платником ПДВ є будь-яка особа, яка, зокрема, підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.

За правилами, передбаченими підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 зазначеного Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 грн (без урахування ПДВ).

Проте Указом № 727/98 встановлено особливі умови оподаткування для суб'єктів малого підприємництва.

Статтею 1 цього Указу передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для таких суб'єктів малого підприємництва, як фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 000 грн.

Відповідно до статті 5 Указу № 727/98 у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Згідно зі статтею 6 Указу № 727/98 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, ПДВ.

Тобто, однією з умов для перебування фізичної особи, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності відповідно до статті 1 Указу № 727/98 є неперевищення обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік в 500 000 грн.

Суди встановили, що ОСОБА_1 зареєстрований платником єдиного податку і його діяльність у сфері оподаткування регулюється саме нормами Указу № 727/98.

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку, що фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, має перейти на загальну систему оподаткування, якщо розмір виручки платника єдиного податку перевищує 500 000 грн – граничний розмір виручки, передбачений статтею 1 Указу № 727/98 для суб'єктів малого підприємництва, які перебувають на спрощеній системі оподаткування.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що отриманий позивачем у 2006 році дохід від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) – 450 917 грн, тобто менший, ніж встановлений статтею 1 Указу № 727/98, що і дозволяло платнику перебувати на спрощеній системі оподаткування.

Ураховуючи наведене, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Чортківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Тернопільській області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, І.Л. Самсін

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
16.06.2015
ПІБ судді:
Терлецький О.О.
Реєстраційний № рішення
21-1032а15
Резолютивна частина
Суд відмовив контролюючому органу у задоволенні заяви.
Замовити персональну презентацію