Постанова Верховного Суду України від 12.04.2016 у справі № 21-3635а15

http://zakonst.rada.gov.ua/images/gerb.gif

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю:

прокурора Баклан Н.Ю.,

представників: позивача – Верещаги Т.В., відповідача – Павловича Д.М., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (на сьогодні – публічне акціонерне товариство «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»; далі – Товариство)

до спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (на сьогодні –спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС; далі – СДПІ), управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області, за участю прокуратури Запорізької області, про стягнення суми,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2006 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило стягнути з державного бюджету 13 618 365 грн податку на додану вартість (далі – ПДВ) по деклараціях із цього податку за жовтень 2005 року та лютий 2006 року.

На обґрунтування позовних вимог Товариство послалося на те, що 21 листопада 2005 року та 20 березня 2006 року воно подало податкові декларації з ПДВ за жовтень 2005 року та за лютий 2006, відповідно до яких задекларовано до бюджетного відшкодування суми ПДВ: 72 112 317 грн – за жовтень 2005 року; 35 471 770 грн – за лютий 2006 року. Одночасно з останніми подано розрахунки суми бюджетного відшкодування та заява про повернення суми бюджетного відшкодування. За результатами виїзних позапланових документальних перевірок з питань правильності визначення від'ємного значення суми ПДВ СДПІ склала довідки від 31 січня 2006 року № 55/08-01/00191230 та від 12 травня 2006 року № 217/08-01/00191230, якими повністю підтверджено заявлене позивачем бюджетне відшкодування за жовтень 2005 року та лютий 2006 року. Однак частину бюджетної заборгованості на загальну суму 13 618 365 грн, у тому числі 10 062 871 грн за жовтень 2005 року та 3 555 494 грн за лютий 2006 року, позивачу не відшкодовано.

Тому вимоги про стягнення цієї бюджетної заборгованості у сумі 13 618 365 грн і є предметом позову у справі, що розглядається.

СДПІ проти позову заперечила, оскільки, на її думку, позивач, включивши до складу податкового кредиту ПДВ, сплачений за операціями з придбання природного газу імпортного походження між товариством з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Газтрейд ЛТД», ДП «УПК-Ресурс» і позивачем, порушив вимоги статті 9 Закону України від 23 грудня 2014 року № 2285-IV «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та статті 8 Закону України від 15 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік».

При цьому відповідач послався на постанову господарського суду міста Києва від 15 червня 2007 року у справі № 32/320-А, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2009 року, якою визнані недійсними установчі документи ТОВ «Газтрейд ЛТД» з дати державної перереєстрації – з 25 квітня 2005 року та свідоцтво платника ПДВ від 15 липня 2005 року № 37103570 з моменту його видачі. Суд у цій справі встановив непричетність ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які підписали реєстраційні документи за винагороду, до діяльності підприємства та підписання первинних документів.

Тому, на думку податкового органу, податкові накладні, отримані від ТОВ «Газтрейд ЛТД», не можуть бути підставою для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки це підприємство з часу перереєстрації установчих документів не існує, накладні видані особою, яка не є платником ПДВ, та підписані неуповноваженою особою, а отже, є недійсними.

Суди розглядали справу неодноразово.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 20 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, позов задовольнив: постановив стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства 13 618 365 грн бюджетного відшкодування по деклараціях з ПДВ за жовтень 2005 року та лютий 2006 року.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 6 липня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, СДПІ з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2015 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Товариства. Неоднаково застосованими, і у випадку, що розглядається, неправильно, заявник вважає статтю 9 Закону України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV «Про Державний бюджет України на 2005 рік» (далі – Закон № 2285-ІV), статтю 8 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-ІV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (далі – Закон № 3235-ІV), підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 168/97-ВР).

На обґрунтування заяви додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2012 року та 13 травня 2015 року (№№ К-15908/08, К/800/39726/14 відповідно) і постанови Верховного Суду України від 21 лютого 2012 року, які, на думку СДПІ, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права.

Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, дійшов висновку про правомірність відшкодування сум ПДВ, оскільки податковий орган не довів факту придбання позивачем газу саме імпортного походження.

В ухвалі від 13 травня 2015 року (№ К/800/39726/14), наданій на підтвердження наведених у заяві доводів, Вищий адміністративний суд України у подібних правовідносинах дійшов протилежного висновку та погодився з висновком суду першої інстанції про правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, оскільки придбаний позивачем газ, що ввезений на митну територію Національною акціонерною компанією (далі – НАК) «Нафтогаз України» відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України, операції з реалізації якого оподатковуються за нульовою ставкою, є імпортного походження.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував зазначені вище норми права.

Виконуючи обов'язок щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства про стягнення згаданої вище суми ПДВ, суди у справі, що розглядається, виходили з того, що право на отримання податкового відшкодування ПДВ не може бути обмежене чи заперечене ні законодавчими, в тому числі законом про державний бюджет, обмеженнями контрагента–продавця газу на включення цього податку в ціну газу, ні посиланням на фіктивне підприємництво з боку контрагента.

Колегія суддів вважає, що погодитися з таким висновком не можна.

Статтею 9 Закону № 2285-ІV та статтею 8 Закону № 3235-ІV встановлено, що у 2005 та 2006 роках операції із ввезення природного газу на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України, звільняються від обкладення ПДВ, а операції з продажу такого газу, крім операцій з його продажу для населення, бюджетних установ та інших споживачів, що не є платниками цього податку, оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ.

Положення цих норм слід розуміти так, що законодавством не дозволяється оподатковувати за ставкою 20 % операції з продажу природного газу, ввезеного на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України, і звільненого від обкладання ПДВ при ввезенні. При цьому таке обмеження стосується як першого продавця, так і останнього.

У пункті 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1729 «Про забезпечення споживачів природним газом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – постанова № 1729) визначено, що у 2006 році природний газ, ввезений на митну територію України за зовнішньоекономічними контрактами, укладеними на виконання міжнародних договорів України, та оформлений митними органами в режимі випуску у вільний обіг із звільненням від обкладення ПДВ, реалізується НАК «Нафтогаз України», дочірньою компанією «Газ України» та дочірнім підприємством «Газ-тепло», а також суб'єктами господарювання, що мають ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом, із застосуванням нульової ставки ПДВ (крім постачання населенню, бюджетним установам та іншим споживачам, які не є платниками зазначеного податку), за наявності: договорів на таке придбання із зазначенням, кому належить поставлений газ; договорів на власну поставку такого газу з обов'язковим зазначенням, кому належить поставлений газ та індивідуального податкового номера споживача–платника ПДВ; вантажосупровідних документів (товаротранспортних і податкових накладних, актів приймання-передачі), в яких обов'язково зазначається, кому належить поставлений газ, суб'єкт господарювання та його індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР (у редакції до прийняття Податкового кодексу України) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням товарів (у тому числі при їх імпорті) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків. З аналізу пункту 6.1 статті 6 Закону № 168/97-ВР випливає, що не відносяться до об'єктів оподаткування операції, звільнені від оподаткування, та операції, до яких застосовується нульова ставка ПДВ.

Таким чином, покупець, сплативши продавцю ПДВ за ставкою 20 % з операцій, що не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 Закону № 168/97-ВР або звільняються від оподаткування на підставі статті 5 цього Закону, а також які оподатковуються за нульовою ставкою, не може включати суми такого податку до податкового кредиту та вимагати відшкодування зазначених сум з бюджету.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 21 лютого 2012 року (справа № 21-955во10).

При цьому колегія суддів виходить із того, що законодавча заборона в згаданий період часу реалізації газу вітчизняного видобутку підприємством, в тому числі Товариством, в сукупності з оподаткуванням імпортного газу за нульовою ставкою робить неможливим та помилковим висновок судів про право формування податкового кредиту з ПДВ у 20 %.

Водночас вироком Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 1-28/08 ОСОБА_2 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, тобто встановлено факт фіктивності господарської діяльності ТОВ «Газтрейд ЛТД». І ця обставина не може бути не врахована судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Наведене, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Отже, висновки судів про обґрунтованість позовних вимог Товариства є передчасними, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені без належного з'ясування фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів виходить із того, що з прийняттям податкового повідомлення-рішення від 5 квітня 2007 року № 0000130801/0 на суму 13 618 365 грн відсутнє податкове узгодження на отримання бюджетного відшкодування (остаточного рішення у справі № 5/46/07-АП (ЗП/808/3/14) не існувало і на час касаційного перегляду цієї справи).

В сукупності це приводить до висновку про незаконність постановлених у цій справі рішень і водночас необхідність перевірки судом доводів відповідача, що виключає прийняття рішення безпосередньо Верховним Судом України.

Верховний Суд України позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини, давати оцінку доказам, а відтак позбавлений можливості постановити рішення у справі у зв'язку з неповним встановленням обставин справи.

За змістом частини першої статті 241 КАС справи розглядаються Верховним Судом України, в тому числі й за правилами, встановленими главою 2 розділу IV цього Кодексу.

Оскільки частиною другою статті 227 КАС передбачено, що порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд, а Верховний Суд України позбавлений можливості установити необхідні обставини у цій справі та ухвалити нове судове рішення без їх наявності, це, на думку колегії суддів, є підставою для скасування всіх судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року, ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 та Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2015 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко М.І. Гриців О.В. Кривенда П.В. Панталієнко І.Л. Самсін

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
12.04.2016
ПІБ судді:
Терлецький О.О.
Реєстраційний № рішення
21-3635а15
Ключові статті:
  • [>>>] 7
  • [>>>] 198
  • Резолютивна частина
    Заяву контролюючого органу задоволено частково, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
    Подальше оскарження
    Рішення Верховного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.
    Замовити персональну презентацію