Постанова Верховного Суду України від 02.02.2016 у справі № 21-347а14

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватного підприємства «Вестра» (далі – Підприємство)

до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України (далі – Митниця), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі – ГУ ДКСУ),

за участю прокуратури м. Одеси,

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення надмірно сплачених податків та зборів,

встановила:

У жовтні 2012 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною бездіяльність Митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету податків і зборів у розмірі 9 881 495 грн
74 коп. та стягнути з Державного бюджету України на користь Підприємства зазначену суму.

На обґрунтування позову Підприємство послалося на те, що надало всі необхідні документи для визначення митної вартості товару за ціною зовнішньоекономічного контракту. Надані документи є достатніми для визначення митної вартості товару за першим методом визначення митної вартості товару. Митниця, без достатніх для цього підстав, при визначенні митної вартості товару застосувала шостий (резервний) метод.

Як установив суд, 16 лютого 2012 року Підприємство (покупець) уклало контракт № ВЕАА/12 з компанією «RANDLUX SALES INC» (продавець), згідно з пунктом 1.1 якого продавець зобов'язується поставляти, а покупець приймати й оплачувати товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Згідно з пунктом 4 зазначеного контракту продавець здійснює поставку товару на умовах, які оговорюються на кожну партію в інвойсах, при тлумаченні термінів зазначеного контракту має чинність документ Інкотермс 2000 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товару 1980 року. Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на окрему поставку, умови поставки – СІР Одеса, СІР Іллічівськ (у редакції INCOTERMS-2000). Відповідно до контракту компанією «RANDLUX SALES INC» позивачу були поставлені товари загальною фактурною вартістю 49 015 828 грн 44 коп. згідно з інвойсами. Вказані інвойси скріплені печаткою продавця.

Митна вартість товарів визначена Підприємством самостійно відповідно до  шостого (резервного) методу визначення митної вартості та складає 81 171 313 грн 68 коп.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 7 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2014 року, позовні вимоги задовольнив.

Залишаючи в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог, касаційний суд погодився з їх висновками про те, що митна вартість товару, визначена позивачем за шостим (резервним) методом визначення митної вартості, не відповідає процедурі визначення митної вартості, у зв'язку із чим позивач надмірно сплатив мито та податок на додану вартість (далі – ПДВ).

У заявах про перегляд судових рішень Верховним Судом України Генеральна прокуратура України та Митниця, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України статей 49, 57, 59 Митного кодексу України (далі — МК), статей 264, 265, 266 МК 2002 року та Порядку повернення платниками коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України (далі – ДМСУ) від 20 липня 2007 року № 618 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364; далі — Порядок повернення), просять скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2014 року та постановити нове рішення.

На обґрунтування заяви додали рішення Вищого адміністративного суду України від 5 лютого, 17 жовтня, 3 грудня 2013 року, 21 січня, 5 та 19 березня, 13 травня 2014 року (справи №№ К/9991/12878/11, К/9991/64968/12, К/9991/76160/11, К/9991/80753/12, К/800/40434/13, К/800/46496/13, К/800/46108/13 відповідно).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом наведених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм права і в постановах від 25 листопада та 9 грудня 2014 року (справи №№ 21а-338а14, 21-205а14) зазначив таке.

За змістом статті 260 МК митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу, яким також встановлюються методи визначення митної вартості зазначених товарів та умови їх застосування.

Згідно зі статтею 262 МК митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Статтею 249 МК передбачено, що митні органи самостійно визначають митну вартість на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари лише за відсутності підтверджувальних документів, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості.

Згідно з частиною восьмою статті 264 МК декларант має право оскаржити рішення митного органу щодо визначення митної вартості оцінюваних товарів до митного органу вищого рівня та/або до суду.

Аналізуючи зазначені норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, який полягає в тому, що декларант має право оскаржити до митного органу вищого рівня та/або до суду рішення митного органу щодо визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України. Якщо ж митний орган самостійно не приймав рішення про визначення митної вартості товарів і погодився з митною вартістю, визначеною декларантом, та методом її визначення, який застосував декларант, немає підстав вважати дії митного органу такими, що вчинені всупереч вимогам МК, а відтак і підстав визнавати сплачені суми митних платежів чи їх частину помилково та/або надміру сплаченими немає.

Якщо ж саме митний орган визначив митну вартість товарів, а в подальшому буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів повертається декларанту відповідно до частини шостої статті 264 МК у місячний термін з дня прийняття рішення у порядку, передбаченому законодавством.

Так, саме Порядок повернення визначає процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, у тому числі у випадках, зазначених у статті 264 МК.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 1, пунктів 2, 3, 4 розділу ІІІ Порядку повернення для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу митних платежів митного органу (далі – Відділ) для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі – Висновок про повернення), форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом ДМСУ, Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за
№ 1095/14362; чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Порядок взаємодії), керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом ДМСУ.

Разом з тим взаємовідносини митних органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилкових та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, регламентувалися Порядком взаємодії.

Відповідно до пункту 2 Порядку взаємодії повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації. Зазначений висновок оформляється відповідно до заяви платника, яка подається до митного органу, що здійснював оформлення митної декларації.

Згідно з пунктом 7 Порядку взаємодії на підставі отриманого Висновку про повернення відповідний орган Державного казначейства України готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

З урахуванням зазначеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що законодавством відповідно до частини шостої статті 264 МК визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, а тому на підставі аналізу наведених вище норм права дійшла такого правового висновку.

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Оскільки судове рішення Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права, його слід скасувати з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України.

постановила:

Заяву Генеральної прокуратури України та Південної митниці Міністерства доходів і зборів України задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: О.Ф. Волков, М.І. Гриців, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, О.Б. Прокопенко

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
02.02.2016
ПІБ судді:
Терлецький О.О.
Реєстраційний № рішення
21-347а14
Резолютивна частина
Заяву задоволено частково.
Замовити персональну презентацію