Постанова Окружного адміністративного суду міста Києві від 20.11.2017 у справі № 826/1591/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
20 листопада 2017 року м. Київ № 826/1591/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:

головуючого судді Кармазіна О.А.,

суддів: Катющенка В.П. та Скочок Т.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суматра-ЛТД"

до Міністерства фінансів України (Відповідач-1) Державної фіскальної служби України (Відповідач-2)

про визнання протиправними дій, скасування індивідуальної податкової консультації, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Суматра-ЛТД" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства фінансів України (далі - Міністерство), Державної фіскальної служби України (далі - ДФС), в якому позивач просить суд:

1. визнати дії Міністерства фінансів України по ухиленню від надання відповіді на звернення позивача та переадресації запиту ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» для надання відповіді по суті Державній фіскальній службі України;

2. визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби від 11 вересня 2015 року № 19513/6/99-99-12-01-03-15;

3. зобов'язати Міністерство фінансів України, протягом 30 календарних днів з дня винесення рішення по справі, надати ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» та ДФСУ достовірну відповідь на звернення ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» від 14 липня 2015 року № 14/07/3;

4. зобов'язати Державну фіскальну службу України протягом 30 календарних днів з дня отримання відповіді від Міністерства фінансів України, надати нову індивідуальну податкову консультацію, з врахуванням наданої Міністерством фінансів України інформації та висновків суду, викладених у рішенні по справі.

З урахуванням додаткових пояснень (а.с. 45-50) позивач по суті зазначає, що 14.07.2015 звернувся до Міністерства з приводу застосування окремих положень Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи.

Однак, Міністерство ухилилось від надання роз'яснень та інформації за запитом, переадресувавши отримане звернення для надання відповіді по суті Державній фіскальній службі України, не зважаючи на те, що: 1) ДФСУ не є компетентним органом з питань Конвенції і не володіє необхідною для надання відповіді на звернення інформацією стосовно Конвенції; 2) не стосувалися безпосередньо нарахування та сплати податків.

Поставлені в запиті питання, як зазначає позивач, прямо стосувалися наявності або відсутності відповідних протоколів до Конвенції, і прямо не стосувалися механізму обчислення та сплати податку на доходи іноземних осіб. Тобто, як зазначається у позові, предметом запитів було надання Міністерством об'єктивної інформації, яка могла стати підставами для звернення позивача за отриманням індивідуальної консультації до ДФСУ.

З огляду на наведене, як вважає позивач, дії Міністерства щодо ухилення від відповіді на адресований йому запит є незаконними.

У свою чергу, як зазначає позивач, отримавши переадресоване Міністерством звернення, ДФС своїм листом від 11.09.2015 р. надала позивачу індивідуальну податкову консультацію. Позивач вважає, що надаючи вказану індивідуальну податкову консультацію, ДФС на надала відповіді на питання, які зазначені у зверненні позивача адресу Міністерства, надала відповідь на запит, який позивачем фактично не подавався, і на питання, які позивачем не ставилися. Більш того, на думку позивача, надаючи індивідуальну податкову консультацію, ДФС фактично прийняла на себе функції законодавця та створила нову правову норму, яка в чинному законодавстві України відсутня, і таким чином перевищила надані йому законодавством повноваження. При цьому, позивач звертає увагу, що надана консультація не відповідає чинному законодавству України, частиною якого є Конвенція. Закладена в консультації позиція ДФС порушує принципи оподаткування, передбачені Конвенцією, яка має певні індивідуальні риси, які унеможливлюють застосування загального підходу до тлумачення та застосування Конвенції.

В контексті наведеного позивач посилається на положення п/п. 141.4.1. - 141.4.6. ПК України, ст. 11 Конвенції, акцентуючи увагу на те, що ПК України допускає сплату податку в момент перерахування, якщо інше не передбачено міжнародним договором з країнами резиденції, на користь яких здійснюються виплати, водночас Конвенція встановлює необхідність додаткового узгодження Договірними Державами способу застосування обмеження, передбаченого п. 2 ст. 11 Конвенції. Конвенцією, на думку позивача, фактично встановлено іншу правову норму, ніж механізм, встановлений в п/п. 141.4.2. ПК України, згідно якої спосіб застосування обмеження ставки податку має бути визначений Протоколами договірних сторін Конвенції, а отже, без підписання такого документу, механізм сплати податку лишається до кінця не визначеним. Позивач також зазначає, що ані Конвенція, ані інше чинне законодавство України не встановлюють норми, яка б зобов'язувала сторону-платника податку, або податкового агента, утримувати з виплачуваного доходу з доходів іноземних осіб за максимально дозволеною Конвенцією ставкою, як то вважає ДФС. Конвенція не містить положень, відповідно до яких, якщо інше не передбачено спільним документом компетентних органів Договірних Держав-учасників Конвенції, податок стягується за максимально дозволеною Конвенцією ставкою.

Посилаюсь на наведене та інші викладені у позові доводи в аспекті порушених питань, позивач зазначає, що Конвенція не встановлює конкретної ставки податку, що має бути утриманий Українською стороною, а лише встановлює верхню межу ставки податку, яка не повинна перевищувати 2 відсотків. Вказаному критерію відповідають ставки 1,5%, 1,0%, 0,5% тощо. У будь-якому разі, на думку позивача, спосіб застосування такого обмеження визначається документом, що підписується за взаємною згодою Договірних Держав. При цьому, як звертає увагу позивач, норми чинного законодавства не можуть мати переваг перед нормами міжнародного договору (Конвенції).

З урахуванням викладеного у сукупності позивач вважає, що відсотки, що сплачуються ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» на користь резидента Республіки Кіпр згідно договору позики, мають обкладатися податком на прибуток за законами Республіки Кіпр, оскільки інший механізм наразі Договірними Державами-учасниками Конвенції наразі не визначений.

Відтак, на думку позивача, вбачається неоднозначне застосування норм податкового законодавства щодо сплати податків, внаслідок чого є можливість прийняття рішення на користь як платника податків так і контролюючого органу.

З огляду на наведене, як зазначається у позові, рішення має бути прийняте на користь платника податків.

Керуючись, зокрема, ст. 9 Конституції України, п. 4.1.4., ст. 52, ст. 53, п. 141.4.2. ПК України, п. 1-2 ст. 11, п. 1 ст. 21 Конвенції, позивач просить задовольнити позов.

Міністерство подало заперечення проти позову, зазначаючи, що керуючись Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою КМ України від 20.08.2014 р. № 375, а також Положенням про Державну фіскальну службу України, затвердженим постановою КМ України від 21.05.2014 № 236, надіслало лист позивача за належністю до ДФС для надання відповіді з урахуванням положень ст. 52 ПК України щодо надання податкових консультацій та п/п. 19-1.1.28 ПК України щодо надання інформаційно-довідкових послуг. У зверненні від 08.11.2017 № 13030-05-26/30612 Міністерство просило розглядати справу за відсутності представника.

ДФС України просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на правомірність своїх висновків. Зазначає також, що для з'ясування змісту вказаної статті слід враховувати, що згідно з п. 3 ст. 31 "Загальне правило тлумачення" розділу 3 "Тлумачення договорів" Віденської конвенції про право міжнародних договорів, яка підписана 23.05.69 р. та набула чинності 13.06.86 р., для цілей тлумачення договору поряд з контекстом враховуються: a) усяка наступна угода між учасниками щодо тлумачення договору або застосування його положень; b) наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Коментарі до типових моделей Конвенції ОЕСР та Конвенції ООН, як зазначає відповідач у запереченнях на позов, відповідають згаданій нормі Віденської конвенції та використовуються при виконанні міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування. Враховуючи вищевикладене, відповідні положення коментарів до типових моделей Конвенції ОЕСР та Конвенції ООН повинні прийматися до уваги при застосуванні Угоди. При цьому у Коментарях до Модельної податкової конвенції ОЕСР передбачено: у пункті 1 статті 11 закріплений принцип, згідно з яким відсотки, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій державі. При цьому він не надає виняткового права оподаткування Державі резидентства.

ДФС також зазначає, що пункт 2 зберігає право на оподаткування процентів Державою, в якому проценти виникають, але обмежує використання такого права встановленням максимального рівня утримуваного податку, який не може перевищувати 10 відсотків. Дана ставка може розглядатися як розумний максимум з урахуванням того, що Держава джерела вже має право на оподаткування прибутку або доходу, що витягають на його території шляхом інвестицій, що фінансуються з позикових коштів. Договірні держави можуть в ході двосторонніх переговорів узгодити нижчу ставку податку або виняткове оподаткування в Державі, резидентом якої є вигодонабувач, по відношенню до всіх процентних виплат або, як обґрунтовано нижче, щодо деяких особливих категорій відсотків».

Враховуючи наведене та доводи, викладені у запереченнях, ДФС зазначає, в оскаржуваній відповіді цілком обґрунтовано вказано на те, що положення п. 1 і 2 ст. 11 Конвенції не можуть трактуватися як такі, що дають платникові право вибору, в якій із Договірних держав здійснюватиметься оподаткування доходу у вигляді процентів.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України в судовому засіданні 15.11.2017 року ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем та відповідачами документи, заслухавши пояснення представників сторін, які з'явились у судове засідання, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

14.07.2015 р. позивачем сформовано запит за № 14/07/3 на адресу Міністра фінансів України «Про застосування окремих положень Конвенції між Урядом України та Республіки Кіпр про усунення подвійного оподаткування, що підписана 08.11.2012 року, ратифікована Україною 04.07.2013 року, набула чинності для України . Запит отриманий Міністерством 16.07.2015.

У запиті позивач звернув увагу на те, що вже надсилав 05.07.2014 року запит на адресу Міністерства, однак жодної відповіді по суті не отримано.

Між тим, позивач у запиті виклав суть питань, що вимагають роз'яснення Компетентного органу, які зводяться, згідно запиту, до наступного.

ТОВ «СУМАТРА-ЛТД», код ЄДР 21591206, резидент України, отримано позику в іноземній валюті від закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю «ДЖІАСІНТОКО ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД», резидента Республіки Кіпр. Відповідно до умов договору товариство щомісяця сплачує відсотки за користування позикою вказаному резиденту Республіки Кіпр, яке є фактично власником процентів та податковим резидентом Республіки Кіпр на 2014 рік.

Позивач зазначив про положення ст. 11 Конвенції відносно оподаткування процентів, зокрема, проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі, якщо такий резидент є особою - фактичним власником таких процентів (п. 1). Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 2 відсотків від загальної суми процентів. Спосіб застосування цих обмежень встановлюється компетентними органами Договірних Держав за взаємною домовленістю (п. 2).

Таким чином, як зазначає позивач у запиті, розмір податку, що може утримуватися в Україні, по суті не визначений, оскільки фраза «не повинен перевищувати 2 відсотки» встановлює верхню межу стягуваної суми, однак не встановлює конкретного розміру стягуваної суми, а отже, вказана сума податку може становити для прикладу і 1%, і 0,5%, і 1,5% і т.д.

Наразі, як стверджує позивач у запиті від 14.07.2015, будь-які протоколи між Договірними Сторонами за згаданою Конвенцією, які б врегульовували питання застосування вказаного 2-відсоткового обмеження, відсутні.

Застосування максимально допустимої згідно Конвенції межі податку, чинним законодавством України не передбачено, а тому не може застосовуватися автоматично.

З огляду на все вищевикладене, як зазначено у запиті, до затвердження на законодавчому рівні конкретної ставки податку, що належить утримувати при виплаті відсотків, відповідно до положень Конвенції, а також до підписання спільного Протоколу щодо застосування вказаного обмеження, оподаткування відсотків має проводитись у відповідності до загального правила, передбаченого п. 1 ст. 11 Конвенції.

Враховуючи наведене у сукупності, заявник просив у Міністерства надати роз'яснення щодо наступного:

1. Чи існують протоколи між Договірними Сторонами згаданої Конвенції з приводу застосування обмеження, передбаченого п. 2 ст. 11 Конвенції ?

2. За відсутності Протоколів про порядок застосування обмеження, передбаченого п. 2 ст. 11 Конвенції, яким положенням згаданої Конвенції необхідно керуватися при сплаті відсотків нерезиденту, враховуючи відсутність в законодавстві України норм щодо обов'язкового застосування верхньої межі, встановленої Конвенцією ?

Листом від 29.07.2015 № 31-11160-10-10/24523 «Про надання роз'яснення» Міністерство скерувало зазначений запит за належністю до ДФС України для розгляду та надання відповіді заявнику, посилаючись на норми Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою КМ України від 21.05.2014 № 236.

У свою чергу ДФС України, 11.09.2015 за № 19513/6/99-99-12-01-03-15 направила позивачу відповідь «Про застосування окремих положень українсько-кіпрської Конвенції».

Посилаючись на положення п. 141.4. ПК України, пунктів 1 та 2 ст. 11 Конвенції, ДФС роз'яснила, що положення пунктів 1 і 2 статті 11 Конвенції не можуть трактуватися як такі, що дають платникові податків право вибору, в якій із Договірних Держав здійснюватиметься оподаткування доходу у вигляді процентів. Відповідно до зазначених положень обидві держави, які є сторонами Конвенції - і держава, що є джерелом доходу, і держава, резидентом якої є одержувач доходу, мають право оподатковувати такий дохід.

Вираз «можуть оподатковуватись», який використовується в пункті 2 статті 11 Конвенції, означає, що держава, що є одержувачем доходу, має право оподатковувати вказаний вид доходу, якщо це передбачено її законодавством. Таким чином, оподаткування здійснюється не виключно в країні резиденції одержувача доходів, а й у державі, де виникає отримуваний дохід.

Разом з тим держава, що є одержувачем доходу, як зазначено у відповіді ДФС, не зобов'язана оподатковувати зазначені доходи в розмірі встановлених у Конвенції ставок, якщо положеннями її внутрішнього законодавства не передбачено оподаткування такого доходу або встановлена більш низька ставка податку. Таким чином, Конвенція не надає змоги встановлювати додаткові податкові зобов'язання та погіршувати становище платників порівняно з національним законодавством.

Отже, зазначає ДФС, відповідно до положень п. 2 ст. 11 Конвенції держава, що є джерелом доходу, має переважне право оподаткування зазначених видів доходів, якщо оподаткування таких доходів передбачено її внутрішнім законодавством, але це право обмежене встановленою в Конвенції ставкою оподаткування.

Враховуючи наведене, резидент України, який виплачує доходи у вигляді процентів за позикою на користь фактичного власника процентів - кіпрського резидента, зобов'язаний утримувати податок з таких доходів за ставкою 2 відсотки відповідно до пункту 2 ст. 10 Конвенції, замість ставки 15 відсотків, визначених п/п. 141.4.2 ПК України.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Водночас, відповідно до положень статті 16 цього ж Закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують дотримання і виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами України, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для України, і за виконанням іншими сторонами міжнародних договорів України їхніх зобов'язань.

Слід додати, що відповідно до п. 3.1. ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Пунктом 3.2. ПК України визначено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

У свою чергу, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 9 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору (ч. 6 ст. 9 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи, проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі, якщо такий резидент є особою - фактичним власником таких процентів.

Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 2 відсотків від загальної суми процентів. Спосіб застосування цих обмежень встановлюється компетентними органами Договірних Держав за взаємною домовленістю (ч. 2 ст. 11 Конвенції).

У свою чергу частиною 1 статті 22 Конвенції («Процедура взаємного погодження») встановлено, що якщо особа вважає, що в результаті дій однієї чи обох Договірних Держав вона піддається чи піддаватиметься оподаткуванню, яке не відповідає положенням цієї Конвенції, вона може, незалежно від засобів правового захисту, передбачених національним законодавством цих Держав, передати свою справу до компетентного органу Договірної Держави, резидентом якої вона є, або, якщо її справа підпадає під дію пункту 1 статті 22 цієї Конвенції, тієї Договірної Держави, національною особою якої вона є. Ця справа повинна бути представлена протягом трьох років з моменту першого повідомлення про дії, що призводять до оподаткування, яке не відповідає положенням цієї Конвенції.

Частиною 2 статті 22 Конвенції передбачено, що компетентний орган намагатиметься, якщо вважатиме заперечення обґрунтованим і якщо сам не в змозі дійти до задовільного рішення, вирішити справу за взаємною згодою з компетентним органом іншої Договірної Держави з метою уникнення оподаткування, яке не відповідає Конвенції. Будь-яка досягнута домовленість повинна виконуватись незалежно від будь-яких обмежень у часі, передбачених внутрішнім законодавством Договірних Держав.

Водночас, частиною 2 статті 22 Конвенції встановлено, що компетентні органи Договірних Держав намагатимуться вирішити за взаємною згодою будь-які суперечки або спірні питання стосовно тлумачення або застосування Конвенції.

При цьому, частиною 4 статті 22 встановлено, що компетентні органи Договірних Держав можуть безпосередньо контактувати один з одним з метою досягнення згоди в розумінні попередніх пунктів.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 24 Конвенції («Обмін інформацією») компетентні органи Договірних Держав обмінюються інформацією, необхідною для виконання положень цієї Конвенції або національних законодавств, що стосуються податків будь-якого виду та визначення, що стягуються від імені Договірних Держав або їхніх адміністративно-територіальних одиниць чи місцевих органів влади настільки, наскільки оподаткування не суперечить цій Конвенції. Обмін інформацією не обмежується статтями 1 та 2.

Відповідно до п. «i» частини 1 статті 3 Конвенції «Загальні визначення» для цілей цієї Конвенції, якщо із контексту не випливає інше, термін «компетентний орган» означає, у випадку України - Міністерство фінансів України або його повноважного представника, та у випадку Кіпру - Міністра фінансів або його повноважного представника.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції під час застосування цієї Конвенції Договірною Державою будь-який термін, не визначений у Конвенції, має, якщо з контексту не випливає інше, те значення, яке надається йому законодавством цієї Держави стосовно податків, на які поширюється дія цієї Конвенції.

Таким чином, проаналізувавши зміст запиту позивача та поставлені перед Міністерством питання в кореспонденції з вищевикладеними положеннями Конвенції, суд приходить до висновку, що розгляд поставлених позивачем питань за нормами Конвенції входять у пряму компетенцію Міністерства, що зумовлювало право позивача звернутися до Міністерства та обов'язок Міністерства розглянути запит позивача та надати на нього обґрунтовану відповідь по суті.

Однак, як встановлено судом, Міністерством запит по суті не розглянутий та направлений ДФС, що призвело до порушення прав позивача на отримання відповіді від Компетентного органу за Конвенцією.

У зв'язку з наведеним суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині (в частині позовних вимог 1 та 3) з урахуванням приписів другого речення ч. 2 ст. 11 КАС України, а саме: шляхом визнання протиправною бездіяльності Міністерства, яка полягає у ненаданні позивачу відповіді на вищезгаданий запит та визнання протиправними дій по перенаправленню запиту на адресу ДФС, а також шляхом зобов'язання розглянути звернення позивача та надати відповідь по суті протягом 30 календарних днів з дати набрання судовим рішенням у цій справі законної сили.

Що стосується вимог про скасування податкової консультації (п. 2 позовних вимог), слід зазначити наступне.

Відповідно до п/п. 14.1.172. ПК України (в редакції на час подання звернення до Міністерства) податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Відповідно до п. 52.1. ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Відповідно до п 52.4. ПК України консультації надаються контролюючими органами.

Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень (п. 52.5. ПК України).

Як вбачається із власне запиту позивача до Міністерства, він не носив характеру звернення щодо надання податкової консультації, на що по суті і звертав увагу позивач.

Позивач до ДФС за податковою консультацією не звертався та не просив її надати. Розглянувши отриманий від Міністерства запит позивача, ДФС України фактично в порядку п/п 17.1.1. та п/п. 19-1.1.27. ПК України надала інформаційну послугу, зазначивши у листі-відповіді власне бачення розв'язання поставлених позивачем питань, які самі по собі, без прийняття податкового повідомлення-рішення за наслідками перевірки в рамках оцінки дій позивача відносно конкретного випадку, не створюють для позивача будь-яких правових наслідків, у тому числі негативних, не покладають обов'язків та не можуть вважатися податковою консультацією по своїй суті.

Враховуючи наведене, відсутні підстави вважати, що надавши власне бачення розв'язання питань, поставлених перед Міністерством, ДФСУ порушила права позивача, а відтак підстави для задоволення позову в цій частині відсутні та, відповідно, у задоволенні позову в цій частині вимог слід відмовити.

Що стосується позовної вимоги № 4, слід зазначити, що вказані вимоги залежать від дій сторін у майбутньому та звернуті на майбутнє, залежать від ймовірного порушення прав позивача у майбутньому. При цьому, позивач не звертався безпосередньо до ДФСУ з приводу надання власне податкової консультації в рамках конкретних відносин та обставин, дії ДФСУ в майбутньому залежать від звернення позивача із податковою консультацією.

Таким чином, в контексті заявленої позивачем вимоги № 4 судом не встановлено порушень прав позивача, вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову частково. Крім того, враховуючи те, що з 4-х позовних вимог по суті підлягають задоволенню дві вимоги відносно Міністерства, суд приходить до висновку про відшкодування позивачу судового збору пропорційно до кількості задоволених вимог, тобто із суми 5 512,00 грн. підлягають відшкодуванню 2 756 грн.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Суматра-ЛТД" задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України, яка полягає у ненаданні Товариству з обмеженою відповідальністю "Суматра-ЛТД" відповіді по суті звернення від 14.07.2015 № 14/07/3. Визнати протиправними дії Міністерства фінансів України щодо перенаправлення звернення від 14.07.2015 № 14/07/3 до Державної фіскальної служби України.

Зобов'язати Міністерство фінансів України (код ЄДР 00013480; адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) розглянути та надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Суматра-ЛТД" (код ЄДР 21591206; адреса: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 19, літера «Б») відповідь по суті звернення від 14.07.2015 № 14/07/3 протягом 30 календарних днів після набрання законної сили постановою суду у даній справі.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства фінансів України (код ЄДР 00013480; адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суматра-ЛТД" (код ЄДР 21591206; адреса: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 19 Літера «Б») судовий збір у розмірі 2 756,00 (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) гривень із загальної суми, сплаченої платіжним дорученням № 520 від 12.01.2016.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.А. Кармазін

Судді: В.П. Катющенко, Т.О. Скочок

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
20.11.2017
ПІБ судді:
Кармазін О.А.
Реєстраційний № рішення
826/1591/16
Інстанція
Перша
Ключові статті:
  • [>>>] 14
  • [>>>] 3
  • [>>>] 141
  • Резолютивна частина
    Позов задовільнити частково.
    Замовити персональну презентацію