Постанова Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 826/17686/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 листопада 2018 року Київ справа № 826/17686/15
адміністративне провадження № К/9901/25848/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Шулежка В.П. від 27 листопада 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів:

головуючого судді Бєлової Л.В.,

суддів Гром Л.М., Міщук М.С.

від 01 червня 2016 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Діброва»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Діброва»» (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо невизнання податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року, поданої позивачем 16 липня 2015 року, податковою звітністю; 2) зобов'язати відповідача визнати поданою податкову декларацію Товариства з дня її фактичного отримання, тобто з 16 липня 2015 року.

В обґрунтування позову зазначало, що засобами телекомунікаційного зв'язку подано до Інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за червень 2015 року, яка була оформлена належним чином та містила всі обов'язкові реквізити, передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України), а тому вважає, що підстав для невизнання поданої декларації податковою звітністю не було.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року, позов задоволено повністю.

Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що обставини невірного зазначення місцезнаходження (місце проживання) платника податків, які слугували підставою для невизнання поданої Товариством податкової звітності з ПДВ за червень 2015 року, не знайшли свого підтвердження під час розгляду цієї справи, оскільки зазначена у рядку 6 декларації податкова адреса (місцезнаходження) Товариства повністю відповідає його адресі, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Відтак, за висновком судів, у відповідача не було законних підстав для невизнання поданої позивачем податкової декларації податковою звітністю Товариства.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

У доводах касаційної скарги посилається на помилковість позиції судів попередніх інстанцій та відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки у поданій позивачем податковій декларації з ПДВ за червень 2015 року в порушення вимог пункту 48.3 статті 48 ПК України вказано адресу у формі, яка не відповідає формі адреси, наведеній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що, як вважає відповідач, свідчить про законність відмови у прийнятті такої декларації платника податків.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство як платник податків перебуває на податковому обліку Інспекції. Місцезнаходженням позивача згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців: 03040, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, буд. 98/2.

16 липня 2015 року позивачем засобами електронного зв'язку направлено для прийняття податковим органом податкову декларацію з ПДВ за червень 2015 року, яку доставлено до Інспекції цього ж дня, про що свідчить отримана електронна квитанція №2.

24 липня 2015 року Інспекцією на адресу позивача сформовано повідомлення №13156/10-26-50-28-02, в якому зазначено, що за результатами камеральної перевірки поданої декларації за червень 2015 року встановлено порушення абзацу 8 пункту 48.3 статті 48 ПК України, а саме невірно зазначено місцезнаходження (місце проживання) платника податків. У зв'язку із наведеним у повідомленні зазначається, що згідно пункту 48.7 статті 48 ПК України податкова декларація за червень 2015 року не вважається податковою звітністю.

Вважаючи дії щодо неприйняття податкової звітності протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платники податків зобов'язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Як передбачено у пункті 48.1 статті 48 ПК України, податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Пунктом 48.2 статті 48 ПК України визначено, що обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Відповідно до пункту 48.3 статті 48 ПК України податкова декларація повинна містити такий обов'язковий реквізит як місцезнаходження (місце проживання) платника податків.

Порядок подання податкової декларації до контролюючих органів закріплений статтею 49 ПК України, у відповідності до пункту 49.8 якої прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу.

Імперативний характер наведеної норми означає, що контролюючий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених пунктом 49.3 статті 49 ПК України (особисто або через представника, поштою чи засобами електронного зв'язку).

Практична реалізація процедури прийняття податкової декларації встановлена пунктами 49.8 та 49.9 статті 49 ПК України.

Як визначено нормою абзацу першого пункту 49.9 статті 49 ПК України, за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Згідно з пунктом 49.8 статті 49 ПК України під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

При цьому за змістом пункту 49.10 статті 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо), забороняється.

Водночас ПК України передбачені спеціальні наслідки подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. У такому разі на підставі пункту 49.11 статті 49 ПК України контролюючий орган зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

У відповідності до пункту 49.13 статті 49 ПК України у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Отже зміст вищенаведених правових норм свідчить про те, що перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, закріплений положеннями статей 48 та 49 ПК України, є вичерпним; неприйняття податкової декларації з інших підстав, не передбачених податковим законодавством, забороняється.

У зв'язку з наведеним слід зазначити, що згідно з абзацом першим пункту 45.2 статті 45 ПК України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що зазначена у рядку 6 декларації з ПДВ за червень 2015 року податкова адреса (місцезнаходження) Товариства (проспект 40-річчя Жовтня, буд. 98/2, м. Київ, 03040) повністю відповідає адресі Товариства, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, докази чого наявні в матеріалах справи.

Враховуючи наведене, а також відсутність будь-яких доказів на підтвердження існування обставин, з якими положення ПК України пов'язують можливість неприйняття податкової декларації, касаційний суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що у відповідача не було законних підстав для відмови у прийнятті податкової декларації з ПДВ за червень 2015 року, поданої Товариством (позивачем у справі).

Доводи ж касаційної скарги, що в порушення вимог пункту 48.3 статті 48 ПК України форма адреси Товариства (проспект 40-річчя Жовтня, буд. 98/2, м. Київ, 03040) не відповідає формі, наведеній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (03040, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, будинок 98/2), не заслуговують на увагу, так як не свідчать про відсутність у поданій позивачем декларації такого обов'язкового реквізиту як місцезнаходження (місце проживання) платника податків.

За наведеного, враховуючи мотиви касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли рішення за правильного застосування відповідних норм матеріального права.

У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С.С. Пасічник

І.А. Васильєва, В.П. Юрченко.

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
12.11.2018
ПІБ судді:
Пасічник С.С.
Реєстраційний № рішення
826/17686/15
Інстанція
Касаційна
Ключові статті:
  • [>>>] 49
  • [>>>] 48
  • Резолютивна частина
    Касаційну скаргу контролюючого органу залишено без задоволення.
    Подальше оскарження
    Відповідно до ч.5 ст.355 КАСУ постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
    Замовити персональну презентацію